По:01.11.1999                                                                                                                                                         По:01.11.1999
Не:07.12.2003

Зовнішньосторонній до політики
"Проторення Шляху"
погляд очевидця

             Відрив України від Росії. Дійові особи подій.
        КПРС в пошуках (через інтригу) виходу із тупика, в який зайшов “розвиток“ СРСР, спричинила до ситуації ГКЧП
       РУХ – громадська організація України, що явилась із надр КПРС, а потім підсилилась вступом до неї політв’язнів-шестидесятників, які були звільнені в часи “Перестройки“, незабарилась скористатись із ситуації, щоб “штовхнуть” громадськість України до виходу із СРСР.

Ві:02.11.1999                                                                                                                                                            Ві:02.11.1999
Не:07.12.2003

        Ще перебуваючи в надрах КПРС, між провідниками РУХу та  ідеологами КПУ організовувались круглі столи для публічної полеміки.
         Для КПРС (КПУ) це була спроба хоч якось активізувати суспільну думку, щоб зу-пинити застійні явища і повної деградації партійної і громадськості.
        Для РУХу – це була трибуна для оприлюднення накопиченої негативності, що утворилась в СРСР за 70 років.
        Завдяки полеміці на радіо, в телеефірі, а також, перенесення її на побутовий і мітинговий рівні, суспільство все більше втягувалось в процес переосмислення розуміння речей, яке існувало на той час. Прірва між тим, що офіційно пропагувалось і тим, як речі виглядали в дійсності, а також сила тих злодіянь, які коїлись в часи Радянської влади, були настільки разючі, що це перевернуло свідомість багатьох людей, в тому числі і серед перших осіб правлячої партії.

         Все це разом, а також завдяки такої фігури, як Л.М.К., у стані КПУ, і явилось тією необхідною передумовою, яка разом з виникненням ситуації ГКЧП, послужила виходу України із СРСР, а з виходом України і розвалом СРСР, як такого.

Че:04.11.1999
Не:07.12.2003

          Кульмінаційний момент існування СРСР у часи ГКЧП важливим є для України з точки зору теперішнього її статусу саме в наданні їй шансу перейти в цей статус. Тому існуватиме завжди потреба ще і ще раз повертати свій зір на події, які тоді відбувалися, на діючі особи, від яких залежав розвиток ситуації по зміні статусу України.
          Крім того, ще чим важливий момент зміни статусу держави для дослідника, так це за можливість побачити всі дійові особи: партії, громадські організації, політичних лідерів, державних діячів і, саме головне, народ, його менталітет, – натуральну величину проявлення Волі Д.Бога.
        Якщо оцінювати ситуацію на передодні ГКЧП з огляду розвитку України і її полі-тичних сил, то можна говорити, що “кінчик пера розвитку” знаходився на границі інтриги КПУ(КПРС) з РУХом, яка зводилась до того, щоб санкціонувати ініціативу РУХу в його активізації руху в народі, але в тих межах, в яких партії давало б можливість контролювати ситуацію в своїх цілях.
        В свій час партія ухопилась за “перо розвитку” настільки міцно, що її “пальці звело судомою” аж так сильно, що самій їй ніяким чином вже не можна було їх розжати. Тому партія й дозволила “потриматись” за нього РУХові, але свої “пальці” розжати не могла, а хотіла лише постільки, по скільки хватка причиняла її саму до невигідного (скованого) стану, а не через те, що вона хотіла “перо...” випустити зовсім.
       Поразка ГКЧП, партійної інтриги, була отим моментом, коли “рука Москви” розжалась і “перо...” випало...
          Очевидність прояву Волі Д.Бога в цьому незаперечною є тепер, після пройдено-го 8-ми літнього часу, і має залишатись очевидністю ще довго для всіх. Для того ж, щоб угледіти те тоді потрібно було бути наділеним даром Генія і перебувати на “кінчику пера розвитку”.

Че:04.11.1999
По:08.12.2003

         Особистості РУХу 
        В цьому розумінні, геніальність В.М.Ч. можна порівнювати з геніальністю В.І.Л. (з протилежним знаком, звичайно), який з точністю 2-3-х днів “відгадав” коли його партія мала вчинити переворот (що їм і вдалося в 17 році, як ми знаємо, за закордонні гроші), говорячи, що вчора брати владу було ще рано, а завтра буде пізно. Але якщо Леніна названо злим генієм за те, що він результати зусиль різних політичних партій привласнив в своїй особі для однієї партії, узурпувавши владу (і обманув, таким чином, інших соратників по боротьбі проти царизму), то геній Чорновола вічний, так як наповнений субстанцією добра, основу якої становило – “прагнення до Незалежності України”. І вся подальша діяльність В.Ч. оберталась навколо цієї думки, “Незалежності України”, а тому, з якої б сторони, хто б не розглядав її, тут не можливо відшукати злої волі, а більше добру.
       Для того щоб пройнятись розумінням генію Ч., через посередництво якого проявилась Воля Д.Бога, потрібно провести деяку аналогію (порівняння) поведінки КПУ в момент ГКЧП і після його з поведінкою Сталіна на кануні війни Гітлера з СРСР і після його нападу.
        Момент нападу Гітлера на СРСР для Сталіна був отим моментом істини, коли перед зором людини постає весь ряд подій, причиною і учасником яких вона була і, за які настав час давати відповіді. Для Сталіна, то було підписання договору “Молотова-Пікантропа” і всього того геноциду над народами, що входили до СРСР, котрий проводився ним протягом часу перебування при владі. Дуже добре стан, в якому перебував Сталін в перші дні нападу Гітлерівської Німеччини на СРСР описує в своїх спогадах Жуков. З яких добре видно, що Сталін самоусунувся від влади. Він перебував тоді в стані “жалюгідності шкідливого кота”, який відчуває, що за “з'їдену сметану” має ось-ось отримати добру прочуханку. І Сталін чекав те, коли вже його “візьмуть за шиворити”.
        Але ті, хто мав би це зробити не могли прийти, так як не були вони рядом. Прийшли його провірені слуги, яких він не раз “шмагав нагайкою”, щоб просити повернутись до управління державою.

          Ситуація у випадку з ГКЧП була дещо іншою.
         Перш за все, потрібно розуміти, що сам факт виникнення ГКЧП “відрізав” Украї-ну від Росії. І тепер ГКЧП по-новому потрібно було б “завойовувати” Україну для Росії, домогтись визнання ГКЧП на Україні. З іншої сторони, “невдача” ГКЧП переводила КПРС в стан “жалюгідності шкідливого кота”, а КПУ “...кошеняти” цього “...кота”.
        Отже, ситуація на Україні була такою, що “кошеня” залишилось на деякий час само, а будучи по своїй природі таким же шкідливим, як і його “більший родич”, то й наробило таких же дурниць. Другими словами, “слуга” залишився в самий відповідальний момент сам на сам з дійсністю, в якій потрібно приймати рішення, а приймати їх він, якраз, і не вмів, бо привик сліпо виконувати чужі.
         Звичайно ж, це була ситуація, яка могла існувати лічені дні, по мірі “отверезіння” головного інтригана.
       Таким чином, до чого зводилась геніальність особистості в цьому моменті: побачити цей момент саме в тому ракурсі, в якому він був найвигідніший для України, з огляду її розвитку до незалежності; розуміти як і уміти ним скористатись; не побоятись іти вперед без оглядки назад, – тобто, перебувати на “кінчику пера розвитку”, через який проявляється волевиявлення Д.Бога.
        Такою особою і міг бути В.Ч., який разом зі своїми сподвижниками ініціював закриття КПУ, як злочинної організації, і блискавично втілював в життя на Львівщині, де в той час головував.
         Це придало “кошеняті” ще більшого жаху, в результаті чого: партія була “закрита”, припинила своє існування “де-юре”; на основі прийнятої раніше декларації про суверенітет України, Верховною Радою, більшість членів якої були “запеклі” прихильники СРСР, було проголошено Незалежність України; Вибори Президента і проведення референдуму про державний суверенітет України. Звичайно ж, тут важливою була ще й готовність сприйняття до такого розгортання подій і Л.М.К., “світогляд” якого, знову ж таки, не без участі В.М.Ч. був своєчасно підготовлений.
         В свою чергу, це де в чому з ініціювало громадськість, а де в чому підтримало дії громадськості, зокрема по відношенню до самого “шкідливого кота”, та стосовно подій, які почали відбуватись у Росії, – взагалі.
          А що ж народ України? Як він повів себе в цих подіях?
        “Перо історичного розвитку” народу України, немовби, вже вирване із мертвої хватки “кістлявої руки”.., а того чия рука тримала вже не існує де-юре. Де-юре – так; але де-факто – існує, в підпіллі, в середині системи.
         Було б дуже великою дивиною, якби після такого потужного, в силу розкрутки величезної маси коловороту, в обороті якого знаходились надзвичайно могутні дійства, як то: колективізація, розкуркулення хазяйновитого, землелюбивого “Землетрудича”-селянина; поголовного нищення наукової, інженерної, літераторської і другої із всього різновиду інтелігенцій; тасування (переселення) націй і народностей; утворення такого чудовиська за розмірами звірства і кількості жертвоприношень, якою була структура ГУЛАГ, – було б дуже великою дивиною, якби після всього цього, що в такій значній мірі “експериментувалось” над народом України (в першу чергу Українським Народом) і проводилось “виховання” його в тому напрямку, щоб він дозволяв себе відкрито обкрадати в самому широкому розумінні цього слова (по всіх параметрах, як в матеріальному, так і в духовному відношеннях; як самої людини, так і природних багатств України), в такій самій цинічно-відвертій формі, яку потрібно було розуміти без зайвих слів: “або ти добровільно даєш себе обкрадати, або ти попадаєш в систему стосунків, які в кінцевому рахунку, якщо не роблять з тебе “паскуду”, то приводять до ГУЛАГУ, – щоб після всього цього [☼ “Як, все таки, добре, що удалось фізично (політично) відірватись нам від того маховика-чудовиська” – ця думка приходить кожного разу, як тільки мисленим зором обіймаєш весь той кошмар, в який кожний із нас, в більшості своїй, хто глибше, хто мільше, був, якщо не уже втягнутим, то міг бути втягнутим в ближчий час. І тоді самовільно починаєш Славити Д.Бога, повертаючись до Нього мисленим зором і промовляючи слова вдячності за те, що допоміг нам і захистив нас ☼], що перетерпів Український Народ: підхоплення великої кількості хвороб в “організмі”, синців на “тілі” і деморалізації “душі”, – щоб народ встав і з прискоком, як того хотілось би “новоспеченим” політикам, побіг по новому шляху, на який бачте, вказують, згадані політики, “б'ючи себе в груди”, й завіряючи, що цей шлях “ну вже зовсім самий правильний”. Було б із цього “смішно, якби не було так сумно”.
        Для того щоб виборцям легше було дати собі відповідь, вірити чи ні таким політикам, доречним буде привести тут слова Батька нашого Духовного ТАРАСА, що ВІН говорив¹ в таких випадках:

       Як тут втриматись, щоб не зробити зауваження тим політикам, які розчарувались в своєму народові.
      Просто сміх розбирає із таких політиків, як от: один чуть із себе не вилазить, розповідаючи в одній із передач на радіо, що, мовляв, уже всім зрозуміло і особливо йому зрозуміло, бо він уже поїздив по світові, бачте, і набачився, по якому шляху потрібно іти, а народ не йде, не хоче іти; інший дивується після виборів – скільки сил і енергії, а головне коштів, було затрачено на те, щоб показати в агітаційному шоу, яка він чесна людина, – а народ не вірить, не хоче його обирати в президенти.

         Ще б не було смішно.
        Перший з них не розуміє, що його особистий досвід життєздатності в порівнянні з декількома десятками тисячним досвідом життєздатності народу, якому він намагається указати шлях розвитку, настільки мізерно нікчемна, що він є ніщо в порівнянні з народом, який би високий ранг не обіймав, а тому й сила його впливу на народ, щоб змінити напрямок його розвитку, якщо він цього не розуміє (не дано йому зрозуміти його шлях), така ж нікчемна.
         Провідця нації мав би розуміти, що не провідця вказує шлях розвитку народові, по якому той має йти, а народ показує провідці шлях розвитку, по якому сам, або разом з провідцею іде по Волі Д.Бога.
      Звідси випливає, що претендентна роль провідці з Волі Д.Бога в тім, щоб, вивчаючи “проторення шляхів розвитку” свого народу, занурившись через своє пізнання в найглибші шари його, намагатись в найменших деталях збагнути задум ДажБога в Його творенні нації, як цілісної одиниці, щоб потім, “злетівши в височінь” духовну, просвітити в усьому свій народ, провідцею якого він з Волі Д.Божої став.
        Другий “провідця” не розуміє, що на віку у народу було вже стільки “чесних” поводирів і їх “чесність” для народу так дорого коштує, оскільки приводить, як не до “прірви”, так до руйнації, що пасивність і не сприйняття їх “чесності” стає деякою запорукою самозахисту від нових нещасть.
       Він не розуміє, що чесний провідця не кричить, що він чесний провідця і не заявляє, що він знає як боротися з негідниками, якщо йому нададуть повноважень, бачте, не нижче президентських, а ще було б краще, якби і вище від президентських. Зрозуміла тут логіка: скільки повноважень не давай, їх завжди буде мало. Другими словами, як щоки не надувай, в яке крісло не сідай, а в провідці нації все одно не годишся.
        Дійсний провідця, тобто з Волі Д.Божої, де б він не був, на якій би посаді не перебував завжди виконує Волю Д.Бога: зупиняє злу дію і чинить Добру Волю, очищає навколо себе від зло чинників і творить навколо себе добродійників, і так на всьому шляху своєму. Починаючи з самого малого і закінчуючи як найбільшим, взявши за основу кроку в цьому поступі як найменшу величину, без скарг на свою долю, чистить систему за розмірами як найбільшої величини.
         В самий раз тепер повернутись до багатостраждального Українського Народу і намагатись зрозуміти “проторення шляхів розвитку” його, щоб побачити врешті-решт шлях “куди ми йдемо?”
       Ставити питання про те, чи розумний свій народ не тільки не доречно, а й просто безглуздо, бо це є ображання Бога. Наші ж політики не так уже й рідко пробують в цьому “вправляться” 
       І що цікаво: ті політики, яких народ підтримав на виборах, спішать завірити, що народ розумний, а ті які програли – нерозумним. Більш того, один і той же політик поки його вибирають або ще вірить, що його оберуть, називає народ розумним, а як тільки не оберуть – нерозумним.
       Так було з Л.М.К., як тільки не вибрали його президентом, народ став у нього нерозумним, хоча на початку, поки був президентом – називав “свій” народ розумним. Правда уже й тоді натякав, мовляв, що тут вдієш, “маємо те, що маємо” – це мабуть, щоб зняти з себе тягар відповідальності і перекласти на народ. Знаєте, така собі зручна форма: обкрадати тихенько народ (“свій!”..?), на запитання ж “чому народ так довго бідний?”, артистично махнувши рукою, пояснювати всім небайдужим фразою: що тут, мовляв, вдієш (не озвучену частину), (і озвучену) “маємо те, що маємо” . Подібні метаморфози відбуваються і з політиком О.О.М-м.
         Вибір народу – то є прояв Волі Д.Бога і особливо такого, як наш, а тому – то є не тільки розумним але й правильним.
         Відносно ж наших політиків, які обкрадають свій народ, вжити назву “нерозумні” було б недостатньо, було б незаслужено їх пожаліти. Вживати тут слово потрібно: “дурні”, – заклавши в нього всю потужність і експресію презирства, на яке вони заслуговують, за те, що набрались хамства і цинізму обкрадати свій власний народ на користь чужого. Це відноситься, як до виявлених, засвічених крадіїв, так і до кожного хто тихо злорадствує, таячись й “пережовуючи вкрадене”, тішить себе, що який він “розумний”, що ніхто не упіймав його.
        Обкрадати свій власний народ – це все рівно, що обкрадати самого себе, свій рід, врешті-решт, – це так елементарно зрозуміти.
         Адже твій власний рівень добробуту складається із рівня добробуту твого народу (середньої величини із всіх величин добробутів кожного із нас) плюс твого власного доробку.
        Таким чином, вкравши благо у свого народу і перенісши його в вигляді валютно-го еквіваленту в чужу державу, ти збільшуєш добробут чужої держави, а свій зменшуєш тому, що добробут чужої держави не може складати (бути складовою) твого добробуту, так як чужа держава має властивість капітал інородця перекачувати собі (прибавляти до свого, як творення цілісності), а самого крадія відторгати, не стільки від того, що інородець (хоча й не без того), а через те, що крадій.

<<Назад  Далі>>

---------------------------------

 ¹ посилання - щоб перейти на посилання кликніть мишкою на "посилання"