Постановка питань винесених на Дискусійну Трибуну
03.11.2009 03.12.2009
Винесення питань, уже хоч і обговорюваних у вузькому колі НКР ВГОРУ, на більш широкий загал, робить їх відкритими для всебічного огляду і вони знову стають такими, що можуть бути підданими найбільш скрупульозному аналізу кожним з учасників дискусії.
Поставимо ж перед собою завдання, щоб в ході дискусії нам вдало-ся сформулювати таку постановку задачі, яку б можна було спільно розв’язати.
В порядку денному (їх перелік див. «Дискусійна Трибуна до III-го З'їзду ВГОРУ») п’ять питань. Всі вони важливі, обговорювані в більшій чи меншій мірі. Перше обговорювалося найбільше і по ньому, навіть, приймались рішення. Хоча це не означає, що воно не може бути, знову піддане аналізу, щоб або ж підтвердити прийняті по ньому положення, або внести в них зміни у відповідності з потребами життя. Друге – в такій відвертій постановці, формулюється вперше. Третє найбільш «болючіше». Четверте – конкретне питання поточної політичної ситуації. П’яте не потребує коментарів – його просто потрібно обговорювати і приймати рішення.
Третє питання ключове (можуть бути заперечення, що ключовим є перше, можливо й так, тільки ж воно уже не один раз розглядалося й по ньому, худо-бідно, прийняті рішення), бо воно найбільше стосується виключно нас, рідновірів, і в той же час зовсім не вирішене. А тому, розглядати друге чи четверте (тим не менше, це не значить, що їх не потрібно розглядати, – адже, про них сказане – це всього-на-всього висловлювання суб’єктивного психологічного настрою), коли не розглянуте третє…
Тому хочеться розпочати з третього.
З третім питанням пов’язана відозва «До побратимів Рідновірської Української Спільноти», яку підписали ініціатори рідновіри (див. публікацію відозви на сайті), а ми підтримали як ідею. У цій відозві сформульовані три ключові пункти, на яких зійшлися ініціатори. Котрі й необхідно розглянути більш скрупульозно. Вони сформульовані таким чином:
1. Усвідомлення етнічними українцями себе спадкоємцями і правонаступниками Прадавньої етнічної Русі. (Відповідний пункт, зокрема, юридично задекларований в установчих документах громад-ініціаторів).
2. Відродження Праукраїнської самоназви етносу – руси та назви держави – Русь.
3. Проголошення об’єднавчої Рідновірської української спільноти Корінним Народом України з тим, щоб, керуючись Декларацією ООН №61/295 про права Корінних Народів, здобути обов’язкове представництво в усіх державних структурах України: Верховній Раді України, Кабінеті Міністрів України, Президентській адміністрації, органах місцевого самоврядування, тощо.
Прочитавши у відозві «До побратимів Рідновірської Української Спільноти» три ключові її пункти, «пересічний» («маленький», чи як тут назвати, щоб не було образливо, давайте просто будемо казати без зайвих епітетів: українець – і це буде правильно. Щоб не уподібнитися бува й нам одному «великому» українцю, що ображав (не вірив у його сили, а уповав на «любих друзів», котрі його постійно й зраджували), знехтував своїм собратом, називаючи зневажливо «маленьким українцем», від чого й звів «на пси» всю отриману від українців політичну потугу) українець виявить своє здивування:
1. «А що етнічні українці себе спадкоємцями і правонаступниками Прадавньої етнічної Русі не усвідомлюють?»
2. «А чим назва етносу «українці», або назва держави «Україна» когось не влаштовує чи комусь не до вподоби? Для чого нам оце: сюди-туди міняти?»
3. «А що є якісь сумніви? Якщо рідновірська спільнота українська (тобто є складовою і нащадком його), то чи не означає це автоматично, що й вона є Корінним Народом України? Іншими словами, чи потрібно верблюденяті доводити, що він верблюд? Принаймні, що стане таким, як виросте».
Тому щоб дискусія по даному питанню проходила не хаотично, а відбувалась більш конструктивно та цілеспрямовано, пропонується, дещо, відволіктись від рідновірських наших проблем і, розкриваючи в ході дискусій ключові пункти відозви, відповідати на відповідні питання поставлені уявним українцем. Що, без сумніву, наблизить нас до пошуку правильного формулювання постановки задачі, яку ми прагнемо розв’язати.
Винесення питань, уже хоч і обговорюваних у вузькому колі НКР ВГОРУ, на більш широкий загал, робить їх відкритими для всебічного огляду і вони знову стають такими, що можуть бути підданими найбільш скрупульозному аналізу кожним з учасників дискусії.
Поставимо ж перед собою завдання, щоб в ході дискусії нам вдало-ся сформулювати таку постановку задачі, яку б можна було спільно розв’язати.
В порядку денному (їх перелік див. «Дискусійна Трибуна до III-го З'їзду ВГОРУ») п’ять питань. Всі вони важливі, обговорювані в більшій чи меншій мірі. Перше обговорювалося найбільше і по ньому, навіть, приймались рішення. Хоча це не означає, що воно не може бути, знову піддане аналізу, щоб або ж підтвердити прийняті по ньому положення, або внести в них зміни у відповідності з потребами життя. Друге – в такій відвертій постановці, формулюється вперше. Третє найбільш «болючіше». Четверте – конкретне питання поточної політичної ситуації. П’яте не потребує коментарів – його просто потрібно обговорювати і приймати рішення.
Третє питання ключове (можуть бути заперечення, що ключовим є перше, можливо й так, тільки ж воно уже не один раз розглядалося й по ньому, худо-бідно, прийняті рішення), бо воно найбільше стосується виключно нас, рідновірів, і в той же час зовсім не вирішене. А тому, розглядати друге чи четверте (тим не менше, це не значить, що їх не потрібно розглядати, – адже, про них сказане – це всього-на-всього висловлювання суб’єктивного психологічного настрою), коли не розглянуте третє…
Тому хочеться розпочати з третього.
З третім питанням пов’язана відозва «До побратимів Рідновірської Української Спільноти», яку підписали ініціатори рідновіри (див. публікацію відозви на сайті), а ми підтримали як ідею. У цій відозві сформульовані три ключові пункти, на яких зійшлися ініціатори. Котрі й необхідно розглянути більш скрупульозно. Вони сформульовані таким чином:
1. Усвідомлення етнічними українцями себе спадкоємцями і правонаступниками Прадавньої етнічної Русі. (Відповідний пункт, зокрема, юридично задекларований в установчих документах громад-ініціаторів).
2. Відродження Праукраїнської самоназви етносу – руси та назви держави – Русь.
3. Проголошення об’єднавчої Рідновірської української спільноти Корінним Народом України з тим, щоб, керуючись Декларацією ООН №61/295 про права Корінних Народів, здобути обов’язкове представництво в усіх державних структурах України: Верховній Раді України, Кабінеті Міністрів України, Президентській адміністрації, органах місцевого самоврядування, тощо.
Прочитавши у відозві «До побратимів Рідновірської Української Спільноти» три ключові її пункти, «пересічний» («маленький», чи як тут назвати, щоб не було образливо, давайте просто будемо казати без зайвих епітетів: українець – і це буде правильно. Щоб не уподібнитися бува й нам одному «великому» українцю, що ображав (не вірив у його сили, а уповав на «любих друзів», котрі його постійно й зраджували), знехтував своїм собратом, називаючи зневажливо «маленьким українцем», від чого й звів «на пси» всю отриману від українців політичну потугу) українець виявить своє здивування:
1. «А що етнічні українці себе спадкоємцями і правонаступниками Прадавньої етнічної Русі не усвідомлюють?»
2. «А чим назва етносу «українці», або назва держави «Україна» когось не влаштовує чи комусь не до вподоби? Для чого нам оце: сюди-туди міняти?»
3. «А що є якісь сумніви? Якщо рідновірська спільнота українська (тобто є складовою і нащадком його), то чи не означає це автоматично, що й вона є Корінним Народом України? Іншими словами, чи потрібно верблюденяті доводити, що він верблюд? Принаймні, що стане таким, як виросте».
Тому щоб дискусія по даному питанню проходила не хаотично, а відбувалась більш конструктивно та цілеспрямовано, пропонується, дещо, відволіктись від рідновірських наших проблем і, розкриваючи в ході дискусій ключові пункти відозви, відповідати на відповідні питання поставлені уявним українцем. Що, без сумніву, наблизить нас до пошуку правильного формулювання постановки задачі, яку ми прагнемо розв’язати.
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.
