Міцність корнів духовного дерева- у свідомості Українства
Шановні побратими!
8-9 січня відбулося надзвичайно важливе зібрання рідновірів.
Не применшуючи значення Соборів рунвірівців, усе ж значення згаданого зібрання для консолідації Українців є значнішим. Не розуміти цього чи свідомо нехтувати цим означає умисне зважання духовній єдності, без якої сподіватись і на матеріальне благополуччя, безпідставно. Якби я міг взяти участь у зібранні, побратимам, зокрема, сказав би ось що.
Рідновірський рух в Україні ще знаходиться в періоді пошуків, формувань. Тому наявні різні гілки. Найважливіше те, щоб вони росли (і якомога швидше) в потрібному, тобто корисному, напрямку, який сприятиме згуртуванню та благополуччю всього Українства. Яка з наявних гілок стане основою крони (а її формувати мають усі), ще не відомо. Зрозуміло, що це буде найрозвиненіша гілка, здатна своєю міццю витримати натиск християнських чи інших чужинських вітрів.
Міцність нашого духовного дерева залежатиме від заглиблення рідновірів не стільки в історію, скільки у свідомість Українства. Саме від нього в основному залежатиме успіх. Він неодмінно настане, якщо керуватимемось Шевченковим заповітом: “Чужому навчайтесь і свого не цурайтесь”. У нас кепські справи, особливо з останнім, своїм рідним, унаслідок сусідсько-чужинських буревіїв, що знищили Священний Гай наших Предків, примусивши нас вирощувати новий, цілющий не для нас, а для зайд-пройдисвітів.
Чужинці настільки вплинули на українську свідомість, що навіть наші рідновіри завдяки своїм стійкому патріотизмові та невгамовній допитливости шукають в Україні корінний народ. Однозначно визначитись у цьому справді непросто, адже нашими пращурами були і орії-трипільці, і їх нащадки – скити, слов’яни, руси. Наші ж безпосередні предки вже були українцями. Тому повернення назад, як це хтось намагається зробити, тішачи себе русами, схоже на дорослого, який грається дитячими іграми.
Якщо вже повертатись назад, що для сміливих і тверезо мислячих не характерно, то не глибше козаччини, котра була вже в український період нашої історії, і на рахунку якої немало славних справ, котрими, як прямі нащадки, маємо пишатись і ми, сучасні українці. Але ставлячи питання про корінний народ в Україні, ми піддаємо сумніву право Українців на власну державу “на нашій не своїй землі”. А якщо й справді сучасні українці не заслуговують на неї, залишається незрозумілим – чому?
Не було, нема й, очевидно, не буде переконливих підстав, крім відмови від рідного віросповідання, для перетворення Українців у бродячих циган. Про те ж, що основна маса Українців живе на своїх етнічних землях, свідчить і сама назва їх держави – Україна. І саме від Українців залежить, якою їй бути, і хто має право в ній порядкувати. Що українці противляться бути “московською гряззю”, засвідчив і помаранчевий спалах, справді ніким не організований з якимось штучним умислом. Просто Українство інтуїтивно відчуло смертельну загрозу для себе. Український дух наперекір усім його недругам живий і не загине, якщо Українство продовжуватиме дбати про власну, рідну духовність, оперту на заповіти рідних Предків.
А воскресити русів чи інших наших пращурів нам, простим смертним, непосильно. Якщо це необхідно, то Бог і без наших потуг зробить потрібне. Нам лише залишається молити Його, щоб оберігав наш нинішній, Український рід та благословляв кожного з нас знайти своє місце для плідного служіння на рідній землі для блага свого народу, ім’я якому – Українці, не дорожити яким може дозволити собі тільки запроданець.
Зі сподіванням на взаєморозуміння,
Володимир ЛЕЩЕНКО, Симферопіль
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.
