,

Читаю Вашу «записку». Заставляє багато в чому замислитися.
Перш за все хочу написати, що я християнка. Дотримуюсь християнських поглядів, їх дало мені суспільство. Але в силу певних подій в моєму житті, почала замислюватись про віру моїх предків.

Ми всі, звичайні, пересічні українці, виросли в оточенні християн, ніколи не замислюючись і досить рідко зіштовхуючись з іншими віросповіданнями. Не замислюючись про інші віросповідання, ми і своєї власної віри не знаємо, Біблію навіть мало хто читав. Напевно, від цього саме, нашому оточенню важко сприйняти наших братів, які поряд з нами, але поклоняються, вірять і славлять інших богів.

В моєму розумінні люди, які дійшли іншого віросповідання, ніж те, що отримали від батьків ( а більшість з нас і вас отримали однакову віру ) повинні були вивчити досконало вчення Христа, віру предків, провести аналіз і вибрати для себе те, що прийнятніше. Це все передбачає важкий внутрішній процес свого внутрішнього становлення та є ознакою зрілої сильної особистості з власним світоглядом. Саме це більшості людей важко прийняти.

Але повернуся до «записки».
Мене схвилювала тема назви нашої держави. Прикро, досить прикро, що через те, що наша етнічна назва «Русь» була вкрадена багато століть тому, ми навіть не можемо взяти дану назву. А друзям – росіянам доводиться доводити таки є наша держава «Україна», вона є, була, і була багато століть тому. Такий парадокс історії.

Але , ЯВе, не потрібно «розпочинати гру проти чужевірців-чужеродців». Не потрібно йти до розколу суспільства. Так званими «Чужевірцями» нас зробила багатовікова історія нашого власного з Вами народу. Я пишу слово «народ», тому що дійсно ми Народ, ми любимо власну землю, власну країну, її природу.

Перечитуючи Ваше звернення, не можу до кінця зрозуміти. Ви хочете проголосити саме рідновірів споконвічною корінною етнічно-національною спільнотою України. Але споконвічною корінною етнічно-національною спільнотою України є не тільки громадяни України, які поклоняються рідним Богам, а і християни також. Не дивлячись на віросповідання, ми всі однаково сильно любимо нашу державу, нашу землю. І ми всі маємо право разом вибрати, як батьки дитині, це любе ім’я, маємо право і повинні це зробити разом, поважаючи світогляди один одного.
І тільки таким чином ми зможемо показати людству, що ми є народ і зріла нація!!!

З повагою до Вас,
Християнка, Українка.

Шановна marichkо!

Якщо дійсно є правдою, що Ви «почала замислюватись про віру моїх предків», то можна лише вітати такий Ваш почин. Адже, повірте, іншого шляху, окрім як жити розумом своїх предків, а не чужерідців, нема. І це не повинно Вас лякати – це є природний стан. Представники інших націй саме так і поступають, більш того – намагаються вчити жити інших.


Я Вас мушу розчарувати: не всі «звичайні, пересічні українці, виросли в оточенні християн». Останнє покоління в переважній більшості «пересічних українців» виросло в чаду атеїстичного невігластва, яке їм насадили подібно до того, як в свій час християнство «вогнем і мечем» (до речі, обидва ці види ідеологій вийшли з одного і того ж «котла»). Але є й така частина, котра не переривала в своїй свідомості з Вірою предків наших. А тому не намагайтесь узагальнювати, а говоріть про себе, про свої світовідчування, про свої стосунки з Богом та на скільки християнство Вам допомагає в цьому, чи заважає.


Тому «важкий внутрішній процес свого внутрішнього становлення» зводиться до очищення каналів зв’язку стосунку з Богом від християнських і комуністично-атеїстичних завалів у Вашій свідомості. І це очищення може відбутися лише через повернення до своєї предківської пам’яті й світогляду природорозуміння. Для того, щоб це відбулося для Вас не так важко, прийдіть у громаду рідновірів за місцем Вашого проживання, де отримаєте допомогу такого становлення. Там же підкажуть, яку літературу почитати.


Те, що «наша етнічна назва «Русь» була вкрадена багато століть тому» – це не «парадокс історії», як Ви зволили виразитись, а ціленаправлена діяльність, завдяки якій була досягнута мета, яку ми тепер констатуємо, і плоди якої пожинаємо. На жаль наші прабатьки, спохватилися, коли було вже неможливо повернути ситуацію назад (детальний аналіз її проведений у «Аналітичній записці» і тут повторюватись нема потреби). Мало того, негативний розвиток ситуації має своє продовження сьогодні, (також див. Додаток 1 до "Аналітичної записки") – нас знову позбавляють етнічної назви «українці», перетворюючи її в загальний бренд всіх громадян різних національностей, що проживають на Україні. Так що, згаданим Вами «друз’ям», доводити Ви можете, що завгодно, тільки потрібно пам’ятати, що це такі «друз’я», які: «якщо їх не пускати у двері, вони лізтимуть у вікно», аби тільки домогтися свого.


Стосовно Ваших побоювань висловлених у 5) абзаці, так про них достатньо говориться і у «Аналітичній записці». Ще раз поверніться до неї, прочитайте, починаючи з «уроків», «головного» та «другого» і до кінця. Так, це питання тонке і дуже дражливе. Воно аналогічне до питання «мови», з яким, я надіюсь, у Вас є ясність. І хто тут «розколює суспільство»? Ви повинні один раз і назавжди зрозуміти, що розділяє завжди чужинець. Для батька чи матері їх діти, які б вони не були різні, вони однаково для них любимі. І нікому із них не прийде в голову, принесені додому гостинці одному давати більше, а другому менше, чи взагалі не давати, мотивуючи це: оскільки другим вчиненено шкоду. В той час, лисичка (чужинець, згадайте українську казочку) зайчиків, що знайшли кусок сиру, знаєте як поділила, коли ті звернулися до неї по допомогу. Надкушувала почерзі куски сиру то одного, то другого, поки від них майже нічого не залишилось, а до зайчиків не дійшло.
В нашому випадку, коли увійшов на нашу землю, як поступив чужинець у питанні мови? Він спочатку силоміць нав’язав і змусив українців вивчати свою мову, приміняючи силу та створюючи для її вивчення сприятливі умови, а для материнської не сприятливі. І частина підлеглого населення піддалася настільки, що відчула уже її як рідну (знаєте, якщо наступити коту на хвіст, загодя положивши перед носом солоні огірки, то з часом його можна привчити з насолодою й солоні огірки їсти). Таким способом (способом геноциду) чужинець вчинив у нашому суспільстві розкол. Тепер він підтримує залежних від себе рускоязичних, підюжуючи кожного разу, щоб ті кричали: «вони розколюють суспільство!», як тільки українці намагаються повернути назад умови для благополучного розвитку своєї мови.
В цьому зв'язку, я надіюсь, у Вас не з'являється думка: "чи не перейти й собі на російську" - аби вдовольнити тих горлопанів, їхні фальшиві застороги «не розколювати суспільство»?


Не буду зараз мірятись з Вами хто з нас, українці-чужевіри чи українські рідновіри, більш споконвічно-корінний етнос України. Не прийшов час на цьому загострювати увагу. Як тільки виникне в цьому необхідність, ми обов’язково запропонуємо Вам справедливу формулу.
Щодо «ми всі однаково сильно любимо нашу державу, нашу землю», то Ви спочатку задумайтесь «Ваша це чи не Ваша держава», в якій (Ви раніше вживали слово «парадокс», так от знову парадокс) чомусь більше 70% багатств України чудесним способом перейшли у власність чужеродців, то чи Ваша скоро буде земля, про яку Ви говорите, чи здатні Ви будете передати її своїм дітям, якщо і далі нічого не робитимете, лякаючись розколу?
Отже, мало свою Землю любити, необхідно зуміти побудувати на ній свою державу – націю-цивілізацію і вміти її захищати. Поки цього не буде, – то ніякою зрілою нацією Ви себе назвати відповідально не можете, а тим більше показувати себе в такій ролі людству, щоб не визивати у його представників гомеричний сміх. Оскільки Ви (християни-українці) їм постійно показуєте, якою Ви є: зденаційованою; спантеличеною; із деформованою (роздвоєною-розтроєною), відірваною від світогляду своїх пращурів свідомістю; ─ сукупністю не організованих людей, які не знають, як вони потрапили на цю землю і для чого тут живуть.

Бажаю успіху на шляху повернення до Віри Предків Наших.
Шануймося.

Шановний, ЯВе,

дякую за Вашу змістовну відповідь. Далеко не з всим я погоджуюсь, і дещо потребує осмислення. Але все ж, дякую.

Марічка.