Розмова Лук'яненка Л. Г. 

з рідновіром-поетом Морозовським Р. Ю.

(Відеозапис) 

     Переглядаючи відеозапис співбесіди українського рідновіра з українським політиком-республіканцем, варто пам’ятати наступні зауваження:  

 1. Важливим є з’ясування в першу чергу на скільки запрошений до співбесіди приймає нашу сторону. Чи він симпатизує нам, чи перебуває в антагоністичному протистоянні до нашого світогляду.

2. Обмін думками між людьми з достатньо уже поважним життєвим досвідом (яким є що сказати) цікавий і цінний для нас в тому розумінні, що дозволяє порівнювати кожному з нас свій досвід з досвідом іншого (інших) співрозмовника.

3. Це можуть бути різні думки з приводу одних і тих же питань, що відповідають поглядам з різних точок зору, і отже, є доповненням одного життєвого досвіду іншим, а не взаємо-запереченням (поборюванням) одне одного.

4. Необхідно Мати на увазі, що в даному випадку позиція Морозовського Р. Ю. як рідновіра співставляється з позицією політика Лук’яненка Л. Г. – республіканця, який розуміє оту надзвичайну пригніченість (і вона йому болить) української нації (якій він не тільки радий допомогти, а й усе можливе для того робить) і розуміє, що вагомим елементом у розбудові української держави і влади має бути український патріотично настроєний елемент.

     Щоб більше мобілізувати свою увагу на сприйняття досить обширного за обсягом відеоматеріалу і скорішого входження в тему, пропонується перед переглядом відеозапису ознайомитись з протокольним, з означенням піднятих питань, поданням відео-матеріалу бесіди, яке додається. 

Протокольне, з означенням піднятих питань,
подання відео-матеріалу бесіди
(Р. Морозовського і Л. Лук’яненко)

1. Розмова розпочалась із констатування факту Р. Морозовським втрати первісної духовності українцями. Яке Л. Лук’яненко доповнив констатуванням фактів політичної ситуації в період перебування України в складі Росії: втрати українцями своєї національної ідентичності (чи то вони малороси, чи то хахли і тільки незначна частина стала на шлях ідентифікації себе як українців), хоча, тим не менше, завдяки міцності тримання (і розвитку) за етнічну культуру, свою етнічність зберегли. Але політичної нації не створили.

2. Р. Морозовський: В намаганні втримати заплановану канву розмови продовжує констатувати, що незважаючи на таке глибоке і велико-втратне нищення нашої духовності, коли вже черга дійшла до селян через запровадження голодомору на Україні в 32-33 рр. (а можливо саме це й спонукало), все ж наша передова свідома частина української генерації задумалась над необхідністю відродження стародавньої віри. Так Шаян В. П. на горі Грехіт в день освячення зерна – стародавнього обряду виконуваного селянами, який він спостерігав – зрозумів необхідність відродження предківської віри.
      Думка Л. Лук’яненка на це була, що не «з втратою віри предків роду», хоча вважає, було б добре, щоб кожний українець прочитав книгу Шаяна, трагедія України не в тому, що прийняла християнство, а в тому, що втратила національну свідомість, «почуття української гордості».
      Оскільки християнська віра підпорядкувалась російським царям. І синод постановив, щоб священики про будь-які малійші протидержавні задуми сповідальника пізнані ним через тайну-сповідь повідомляли в жандармерію. Цим самим християнство було направлене проти українства послуговуючи царській російській владі.

3. Р. Морозовський тим часом продовжує розвивати почату думку, конкретизує через подачу хронології подій: починаючи з 988 р. втрачаємо волхвів, одночасно з ними як носіями і світоглядні засади праДідів наших; в часи і деякий час після Б. Хмельницького ще залишалось козацтво, наступна за рангом верства (Кшатрії, згідно індійської термінології), яка згодом була піддана нищенню і остаточно зліквідована в часи Катерини-2; і нарешті в 30-х роках 20-го ст. відбулась планомірна ліквідація третьої нашої верстви – селянства. 
      Далі він привів образне порівняння з ящіркою: «якщо ящірка втрачає хвіст, вона його відростить, а от, нехай спробує хвіст відродити ящірку».
[ЯВ: Образ цікавий, але із ним же приведеної хронології нищення означає (мало б означати, що залишився «хвіст», який не відродить «ящірки», – що суперечить сьогоднішньому дійсному стану речей. Тому скоріше в образі міститься застереження на майбутнє: не переплутати, кого оберігати в першу чергу!), що він не відповідає повній сутності того, що на нашій землі твориться. І для пояснення якого, необхідно дещо інший образ. Адже нас ніколи не задовольняло абияке політичне «тіло-ящірку» виплоджувати, а тільки, коли в ньому є «правди сила». Про яку відомий поет сказав: «Я є народ, якого правди сила ніким звойована ще не була, яка чума, яка біда його косила, а сила знову розцвіла». Очевидно, що «сила знову розцвіла» не внаслідок «відірваних хвостів» (тих, хто «відірвався від своєї землі»), – а завдяки збереженню народом своїх «коренів» здатних «проростати й на нових землях».]
     Л. Лук’яненко нагадав факти про те, що, дійсно, православ’я збило козацтво з пантелику. Коли Б. Хмельницький складав договір з Москвою, то його мотивом навіюваним духовенством, була приналежність і Московщини, і України до однієї православної віри. А далі духовенство у царській Росії, взагалі, стало виконувати роль вивідувачів через сповідь і донощиків.
     Р. Морозовський в свою чергу доповнив про факт, коли останній гетьман Війська Запорізького Калнишевський радився зі своїм священиком Сокальським здавати чи не здавати Січ царським військам, коли ті прийшли їх розоряти, то Сокальський порадив: «у нас віра одна – давайте здаватися».
      Л. Лук’яненко: «Не само християнство, а під впливом великоросів воно було повернуте проти Українства.». І навів приклад Польщі, Іспанії та інших країн, де, як він стверджує, християнська релігія працює на національну державність.
[ЯВ: доречно було б у цьому контексті запитати: чи вдалося б великоросам повернути проти Українства світогляд предків українців. А, якщо відповідь «ні», то тоді, все ж, християнство «само» чи «не само було повернуте проти Українства»? І взагалі, чому воно (якщо воно світогляд) може бути повернутим чи не повернутим проти когось?]

4. Тим часом, Р. Морозовський піднімає питання про те, які стосунки складаються між сучасними рідновірами і, немовби, «українською незалежною державою». Наша держава глуха до розвитку нашої віри, тоді як інші (сандеїсти будують, мусульмани будують мечеть на горі Олега (відомого за легендою), якого укусила змія, що вилізла із черепа його коня і, таким чином, справдилось пророцтво) і християнство, в різних формах в т. ч., на українському терені не погано (м’яко кажучи) себе почувають.
     Л. Лук’яненко: «Влада займається підприємницькою діяльністю. В нас немає патріотичної влади.». I тому держава не дбає про Україну. Тепер у нас з’явилося 150 різних сект, бо ми в пошуках. Радянська влада робила прес і був атеїзм. Потім, коли Україна стала незалежною, почалися пошуки. Так, я знаю з’явилися «покутники». Вони вважали, що Україна повинна покаятись перед богом. Народження Рідної Української Національної Віри я розцінюю це, також, як пошуки інтелігенцією свого коріння.

5. Р. Морозовський так означив принципи на яких постала Рідна Національна Віра: рідна Земля; рідна Мова; рідна Віра.
      Потім нагадав, як християнська віра впроваджувала своє вчення серед різних народів. В Америці, Австралії, Зеландії, Океанії християнство діяло яким чином? Вони засилали туди місіонерів… 
      Л. Лук’яненко: «Це має мало, що пояснювати. Це були різні цивілізації.» Також добавив, що подібне відбувалося між росіянами і північними народами Сибірі, яких вони споювали горілкою, разом з тим, заперечив проти порівняння нас із червоношкірими. Він аргументував: «Червоношкірі – були нижчого рівня. Зіткнулися різні цивілізації. Ми ж європєська цивілізація. Вони (ЯВ: різні секти) прийшли до нас не як до слабшої нації. Просто українці, після царської потім комуністичної влади, які «чинили потужний прес», звільнившись, поки що, не знають «на яку ногу стати». «Ідейний розбрід – явище нормальне.»
Тому завдання патріотичних сил полягає в тому, щоб пізнати і прочитати наші духовні цінності.

6. Р. Морозовський: Наші Духовні отці: Г. С. Сковорода, Т. Г. Шевченко, Л. Українка, І. Я. Франко, В. П. Шаян, Л. Т. Силенко – чому нас навчають?
      Так, Г. С. Сковорода говорив – читати Біблію і брехню – це одне і те ж саме. Найбільший будитель-філософ переконував про спорідненість стану людини з її діяльністю.
    Дійсно, ми знаємо, як через обман (брехню) відбувалось завоювання «вченням» американських індійців, австралійських аборигенів, деяких племен островів Нової Зеландії і Океанії. З погляду завойованих племен його можна охарактеризувати таким чином : «спершу, коли ви до нас прийшли, у нас була земля, а у вас була Біблія. Тепер, через деякий час, у нас ваша біблія, а у вас наша земля.»
     Далі він навів приклад того, як китайці, японці, таїландці «приймали» Біблію. Японці, спочатку заставляли прибулих місіонерів топтати Біблію ногами на березі моря, зустрівши проповідника з Біблією в руках. Якщо ж проповідник не зважає на такі красномовні зауваження і йде далі в глиб країни для проповідування своєї «чорної книжки», то з таким більше не церемоняться, а шаблею рубають голову. 
Відповідно Японці восхваляють свою гору, а не гору Сіон.
     Л. Лук’яненко: «Ну от Ви, рідновіри, і поставили собі завдання. Ви це робите [ЯВ: повертаєтесь до праДідівського світогляду], але Ви також перебуваєте в стані пошуків, у питанні старшого бога. Силенко і   Шаян вважають, що головний бог Дажбог. А язичники Г. Лозко, – що Сварог. 
      Мало змінився світогляд українців за 18 років, бо свідомість не швидко міняється. Він у побуті змінився, після того, як багато хто побували за кордоном, після приходу із-за границі до нас іноземних товарів, зміни відбулися більші. В політиці змін відбулося мало. Для країни 18 років не достатньо для визначеності на чому будувати моральність.
     Язичник – це націоналіст. Раніше язик означав націю. У язи-чників є докази чому головним богом є Сварог, у Вас – чому Дажбог. Це цілком нормальне явище – обдумування. Але для мене, не достатньо в тому обізнаному [чи заглибленому] Ви є одне і теж. Ось спілкуючись з Вами я вповні згоджуюсь з речами про які Ви говорите, але разом з тим я вважаю, що і Галина Лозко має досить глибокі теоретичні напрацювання.
      Р. Морозовський: Рідновіри діляться на дві великі течії силен-кіянство і тих хто юридично належать до спадкоємців дохристиянського вірування. Ми, я відношусь до язичників Галини Лозко (Зореслави), сповідуємо генотеїзм – багатопроявність одного божества. Так, спочатку це Дажбог, потім Ярило, після чого проявляється як Купайло – що одне і те ж сонячне божество. А 25 грудня – народжується як дажбожич.
      Але питання в іншому. Ви маєте досвід замирення різних політичних сил, за що ми Вас і поважаємо .
     У нас є тисячоліття позаду, але є в нас ще й тисячоліття попереду для підведення цього різночитання до спільного знаменника.
     Л. Лук’яненко: «Безперечно. Людство європейської цивілізації знаходиться на переосмисленні і щось вийде нове, можливо буде поєднання, а може зверне в духовність пращурів своєї нації. Конкуренція між народами (державами) буде не зброєю, а торгівлею, на рівні культур. 70 років ми були під комуністичним режимом. Зараз також не патріотична влада. Але нація розвивається, творить всупереч влади. Великий талант нашого народу, що розвинув культуру свою всупереч владі. Приклад талановитої співачки, що виїхала за кордон, бо тут вона голодувала. Змагання нашої нації з іншими націями є, але українська творить на самодіяльному рівні, а не державному.

7. Р. Морозовський: «Велесова Книга» заборонена (має утиски) на Україні, а в Росії – ні. Про неї ходить багато міфів. Розповів історію її знаходження і подальшу, аж до повернення її в Україну. На сьогоднішній день вона розповсюджується іншими, набула популярності в Росії, а не Україні.
      Л. Лук’яненко: Але ж це наша духовність. А не їхня. Їх тоді й на світі не було
     Р. Морозовський: там видається, у нас немає, і не бояться християнської церкви, а в нас, як колись було у Радянському Союзі, самвидав.
      Л. Лук’яненко: Ну чого. Я чую, що це фальсифікат. Але ж це невігластво.
     Морозовський: про внесення в Біблію в момент її перекладу, скрізь де стояло імя Єгова, Елогім (і інше) поміняно на «бог», завдяки чому Біблія і для українців стала святою книгою.
      Л. Лук’яненко: Як подивитись на це. Кожна людина для себе рішає: є Бог, чи нема. Так й не з’ясувавши до кінця життя. В кожної людини існує відчуття існування над нею надзвичайної сили, яка створила нас, космос. А далі є проблема людська, а потім є проблеми політики. Бо є політика, коли імператор називає себе богом. Олександр Македонський, наприклад, називав себе богом. Бо є ознаки, що нас об’єднують, звички за якими об’єднуються: «ми любимо борщ, сало, працювати на землі. Росіяни – мисливці. Але ще можна до цього прилучити ідею про Творця і ставлення до Творця. Це впливає на політику. 

8. Р. Морозовський: Релігія має допомагати народу, розвивати всі «шпаринки людської сутності», працювати для народу, а не владі гнобити народ.
      Л. Лук’яненко: «Але ми були колонією, і тому цер-ква була над нами, бо служила царям, а царі були над нами. Якщо влада буде наша, патріотична, то церква буде працювати над такою владою». 
        Але молодь, чому вона не призвичаюється до нашої культури. Питання як прищепити молоді любов до рідного краю.
      Р. Морозовський: Молодь нічим нашим не ціка-виться, скільки є на території України унікальних місць: Мізин, Кам’яна Могила, Трипілля…
       Л. Лук’яненко: Отже, виникає питання у кого в ру-ках засоби масової інформації? Рабиновича, Пинчука, Ведмедчука... 
      Засоби масової інформації мали б розробити про-граму державну. Але вона поширюється самодіяльно. Ви чи я у розмові з кимось.

9. Р. Морозовський: І ще «одну струну» хочу зачепити в нашій розмові. Михайло Швайка на одному зібранні добре виступав і розповідав про проблеми наші в економіці. В кінці зібрання я його запитав: «Скажіть, чому протягом каденцій трьох президентів радником весь час один і той же чоловік. Чому Вас там не має, а все Пасхавер. Той відповідає, що він написав і запропонував свої послуги, але Черновецький відповів, що Ваші послуги не потрібні.
      Потім Р. Морозовський порівняв державницькі успіхи України з Білорусією, відмічаючи деякі її позитивні моменти.
     На що Л. Лук’яненко відізвався без особливого захопленням щодо успіхів у Білорусії. І пригадав, що коли він їхав був по Білорусії, то звернув увагу, що в них там ситуація така, як у нас була 100 р. тому назад. Білорусії потрібно буде пройти приватизацію. Білорусь – поступово вилазить із комуністичної системи у нас це відбувається різко.
      Р. Морозовський: У Черняка на іншому зібранні запитував: якби ситуацію повернути назад, по якому признаку тоді він пропонував би проводити приватизацію – громадянському чи національному. Була відповідь – «по національному», – і пояснив чому тоді не стояв на цій позиції: «Ну знаєте, це було б не по демократичному». Отже, що виходить, із-за якихось нічого не значущих слів, абстрактних понять ми конкретику довели до стану, коли тільки 10% національних багатств залишилося у національних руках, а 90% – перейшло до не українців.
      Л. Лук’яненко: це по факту, а як було насправді? Нас у ВР бу-ло тоді (до проголошення незалежності) було – 120 депутатів, а решта – 330 вони із комуністичним минулим. Тоді ми спиралися на вулицю і тиснули на комуністичну більшість і так дечого домагались. «Не проґавили і проголосили суверенітет».
     Коли ж стала незалежність і вступив в силу закон демократи-чної більшості, вони вигравали голосування більшістю. «Так почалася приватизація по інерції. А далі починається розвал, купони».
     Після дев’ятсот сімнадцятого року Росія діяла на нас тим, що послала до нас продзагони, тепер так зробити було неможна. Тоді російські вожді, Єльцин придумали інше, він підняв ціни і зарплати у себе у тричі, а в нас залишив так, як було. Оскільки станка по виробництву грошей у нас не було. Влада не захистила нас. І з Росії приїхали і на дуті гроші скупили всі наші товари, які наповнювали наш ринок не один десяток літ.
      Ви знаєте чому у нас запровадили купони? Матвієнко фінансист говорив, ввели купони, щоб в Росії не подумали, що ми відокремлюємося.

10. Р. Морозовський: Конституція…у статті записано: можна бути українцем російського походження
    Л. Лук’яненко: може бути українцем російського походження. Так, записана у Конституції така норма.
      Р. Морозовський: привів вислів Лупиноса:  росіянин – це українець, що втратив свою родову пам'ять.
     Л. Лук’яненко: привів другий відомий вислів. «Якщо росіянина добре пошкребти, то виявиш татарина».

11. Р. Морозовський: Сьогодні ми маємо геноцид, тому створюємо асоціацію дослідників діючого геноциду.
     Л. Лук’яненко: Ми маємо асоціацію дослідження українського голодомору, а голодомор – це геноцид, то ця ж асоціація може досліджувати і сучасний геноцид. Але я думаю, що важливішою є політична боротьба по недопущенню цього геноциду. Наприклад, асоціація дослідження голодомору повинна нам дати факти геноциду. Із 52 млн. стало 46 млн. – це факт? Факт. Є кіоски з газетами. Скільки там українських? Одна чи жодної? Це факт? Факт. Це є політична боротьба.
      Давайте від загальних слів перейдемо до конкретних справ. Шевченко Т. Г. говорив: «Давайте робити малу справу, а велика сама зробиться.» Отже, зібравши всі ці факти, напишемо не одну заяву, а три тисячі, в яких поставимо вимогу припинити русифікацію українців. Порушувати Ст. 11. Конституції.
      Але має бути розгалужена мережа патріотично настроєних людей, які боліють за Україну. Українська Республіканська Партія не має для висунення кандидатури в Пезиденти .
      Р. Морозовський: Л. Лук’яненка.
      Л. Лук’яненко: Л. Лук’яненко уже старий і тому, не хоче смішить людей.
      Військові пропонують генерала Скіпальського. Нехай би був військовий, навів би в державі порядок. Скіпальський підходяща кандидатура.

12. Р. Морозовський: І на закінчення. У мене там книжечка, я прочитаю з неї декілька віршів. Можна? «Виручаймо козак козака – називається.»
     Л. Лук’яненко: «Ану прочитайте.» Після прочитаного першого вірша. «Ну здорово написано». Далі виникла пауза поки Р. Морозовський шукав наступний вірш для прочитання.
      Тоді Л. Лук’яненко і заповнив паузу наступним: «Я маю методологічну настанову говорити чесно. В Україні сумно і погано, але якщо весь час говорити, що все в нас погано, то це не мобілізовує на боротьбу, і тоді люди перестають сподіватися на перемогу.
      Тому сказавши «погано», потрібно мобілізовувати людей на боротьбу, на перемогу.
      Ну, у Вас закінчується добре.»
      Р. Морозовський: Знайшов і почав читати наступний вірш.

      По тому спілкування закінчилось.

     Відеозапис розділений технічно на декілька частин, порядок яких визначається нумерацією відео-роликів.

      Щоб почати перегляд – кликніть мишкою «перегляд»

ЯВ: Заключне слово
1. В процесі розмови чітко проявилось, що українська нація потерпала і продовжує потерпати від діючого геноциду (див. п. 11.), що означає: потерпає прямо чи опосередковано від іншої нації. Тоді з цього випливає, що влада в Україні не українська, або, що національно-українська складова її катастрофічно мала. А якщо ще згадати, що за принципом побудови вона спирається на чужерідний світогляд, то навіть і у випадку значного переважання у ній національно-українського елементу влада залишатиметься чужою для української нації. Тому при критичному підході до оцінки формування нашого політичного тіла з позиції ваги в ньому національної складової, дотримання принципу пропорційності у владі нам не допоможе.
      Дійшовши такого висновку, не можна дивуватись, більше того, уже не визиває заперечень жорсткий (навіть жорстокий) підхід у питанні оберігання чистоти своїх ідеологій у інших націй. Згадаємо, приклад наведений Р. Морозовським (див. п. 6.) щодо того, як японці поступають стосовно проповідників Біблії і самої Біблії на своїй території. Якщо порівнювати із подібним станом речей в Україні, то бачимо, як далеко тут це зайшло порівняно з Японією: не тільки широке розповсюдження Біблії відбулося на нашій території, але й носії біблійних «вчень» вільно (безперешкодно) можуть входити в будь-якого рівня владні структури. Ось чому не дивно, коли такі собі «пасхавери» довгий час обіймають різні пости в державі, недуже-то запитуючи про те у новообраного Президента (і особливо, якщо він «найбільш український»), тоді як українцю «дають від коша» якісь там «черновецькі» на свій розсуд, не доповідаючи найбільш українському Президенту, який стає недоступним, згідно чужеродцями ж придуманого етикету, для «нижчих» прошарків суспільства.

2. Із бесіди Р. Морозовського і Л. Лук’яненка бачимо, що Л. Лук’яненко, перш за все політик, який не відкидає зовсім християнства як ворожої нам ідеології. Він допускає пошуки українцями свого світогляду серед різних християнських течій і, як варіант, не бачить нічого поганого, якщо в контексті такого пошуку відбудеться повернення до світогляду наших пращурів.
      Було б добре запитати: як би він поступив, коли б до нього як Президента України звернулися рідновіри з аргументованими доводами про необхідність побудови святині рідновір’я, а отже, й виділення землі під її будівництво. Зрозуміло, що він не чинив би ініціативі спротив сам, але оскільки були б проти відомі нам сили, то чи став би він тоді витрачати свою психогенну енергетику для допомоги рідновірам в задоволенні їхніх потреб? Тобто, наскільки, звернення рідновірів вплинуло б на розстановку його пріоритетів.