До питання формування влади
А. Дорошенко
У відповідності з зобов’язаннями кожного учасника Оргкомітету надаю свої відверті міркування з приводу Всеукраїнського Народного Фронту Порятунку України.
1. Вважаю недоцільним детально аналізувати проекти «Звернення до народу» в різних редакціях (Вретіка, Лалака та ін..). Нема чого аналізувати в цих Заявах!
Всі вони побудовані на несприйнятті і нищівній критиці загальновідомих вад нинішньої влади з метою набуття симпатій майбутнього виборця, але не містять конструктиву: «Влада злочинна, Владу долой!», - а що ж далі? Що суспільство буде мати потім? Ще більший безлад-анархію, розпад держави?! Чи Ви щиро вважаєте, що проблема оздоровлення суспільства полягає лише в тому аби в існуючі але звільнені попередниками чиновницькі крісла-посади усілися «чесні нові люди»?!
Не стану перераховувати чисельні «ляпи», витоком яких знову ж таки є намагання пустими але гучними демагогічними фразами дати пояснення складним процесам; бажання будь що заручитись підтримкою усіх незадоволених нинішньою владою. (Чого варте, наприклад, таке звернення до потенційних виборців: «Вам, добре відомо, до чого завжди призводила і чим закінчувалась для всіх слов'ян злочинна українофобська політика Кремля починаючи з часів славетної Київської Русі і закінчуючи часом, в якому ми разом з Вами живемо» - (підкреслено мною). Ніякого «Кремля» в часи «Київської Русі» не було, як не було Русі «Київської» (чи Московської), а була просто Русь... Не існує, як на мене, однозначної і очевидної відповіді на запитання «до чого завжди призводила і чим закінчувалась для всіх слов'ян злочинна українофобська політика Кремля», оскільки в різні часи до різного призводила і для конкретних слов’янських народів по різному закінчувалась…).
2. Перш, ніж висловитись з принципових речей, - Мети, Програмових та Організаційних засад ініційованого та задекларованого Вами широкого об’єднання суспільних сил, опозиційних нинішній владі (до речі, цих влад п’ять чи шість), - відверто поділюсь деякими підозрами.
Перше застереження. Складається враження, що деякі ініціатори об’єднання погодяться на будь-які програмові засади але за умови, що ці «засади» дадуть голоси виборців і змогу пройти у владу…Їх опозиційність пояснюється виключно власною відсутністю у владних коридорах… Їх єдиний «принцип», - попасти у владу під будь-якими лозунгами.
Другe. Деякі досвідчені люди з числа організаторів, на мій погляд, розуміють малу ймовірність перемоги блоку ФНПУ на виборах, але розраховують підзаробити на створенні гучного бренду шляхом залучення фінансів довірливих бізнесменів.
Зрозуміло, що принципово дискутувати з прихильниками політичного заробітчанства чи політичної безпринципності нема сенсу: їх довод буде один і залізобетонний, - «Ваші пропозиції може й незаперечні, але люди не готові зараз за таку програму голосувати».
Ми з Морозовським виходимо з того, що політичний блок ФНПУ необхідно створювати:
а) на продуманій, науково обґрунтованій, системній програмі широких і глибоких суспільних змін, без загравання з населенням (особливо, з масами рабів);
б) незалежно від того, будуть вибори найближчим часом чи ні;
в) виходячи з розуміння, що широкі, стійкі і успішні політичні блоки (дійсні народні рухи) не створюються наспіх, поспішно (до певної дати);
3. Якщо насправді є щире бажання створити широкий політичний рух, то мета блоку дуже проста: він (блок) створюється для (з метою) досягнення тих цілей, які ставлять перед собою його засновники. А засновники мають мету кожен свою. Хтось, – особисто пройти в парламент; хтось, - підзаробити на виборах …
І ось тут ми підходимо до центрального питання: а кого, чиї інтереси, яких класів, груп , спільнот виражають присутні на засіданнях? Бо широкий рух можливий тільки тоді, коли він виражає корінні інтереси великих мас людей. (Звісно, ми з Морозовським не хочемо мати справу з тими, хто представляє інтереси лише самих себе в бажанні підзаробить чи на крикливому популізмі в’їхати в парламент).
Всеукраїнське громадське об’єднання рідновірів України (ВГОРУ) виражає інтереси корінного етносу, корінного населення України, - етнічних українців, які і зараз є об’єктом геноциду-нищення і поставлені поза Законом. (Діюча влада визнає існування нацменшин; визнає наявність усіх громадян-жителів країни, але не передбачає в жодному законі такої групи людей як корінні жителі. Фактично ми, етнічні українці, поставлені поза законом, держава і раби («общєчєлавєческіє») нас не визнають в якості об’єкта і суб’єкта правовідносин. Ми безправні, бо коли ми говоримо владі про свої права, то нам відповідають, що законодавство такого терміну як «корінна нація» чи «етнічні українці» не знає, не має і знати не хоче. Влада хоче мати рабів (безнаціональних общєчєлавєчєскіх громадян), - «патріотів», які готові захищати їх («політичної нації») країну (власність, права, території, пенсії, привілеї і т.д. і т. п.). За це влада дає рабам «пособія» і будує церкви, де проповідується «всяка власть од бога», «люби ворогів своїх», «ударять по правій щоці, підстав ліву» та інші корисні (для рабів) речі.
Якщо організатори підтримують право людини бути корінним жителем («етнічним українцем»), і саме в цій якості бути об’єктом і суб’єктом правовідносин, то у нас є підґрунтя для подальших перемовин про співпрацю в рамках ВФПУ. Якщо ж «общєчелавєчєскіє» (які й подалі чомусь вперто на засіданнях розмовляють цілком конкретною російсько-московською мовою, а не якоюсь іншою, «общєчєлавєческаю») будуть лицемірно звинувачувати нас (українців в Україні!) в націоналізмі, то нам робити в ВФПУ нічого як учасникам. (Але й тоді ми можемо перебувати в інформаційному контакті аби хоча б співставляти свої погляди і не скотитись до війни на знищення).
Ми не бачимо в жодних програмах учасників ВФПУ варіантів вирішення національного питання в Україні, а наші пропозиції (надані в «Програмових та організаційних засадах діяльності ВГО РУ») не розглядаються, не обговорюються…
4. Наступне важливе питання: яку державу і яку країну ми бажаємо побудувати?
Низький науковий рівень учасників дискусій не дозволяє їм зрозуміти навіть відмінність між поняттями «держава» (апарат влади; організовані чиновники, відірвані від народу і протиставлені йому) і «країна» (територія з населенням).
В результаті виник конфуз з першим пунктом програми ФНПУ («Побудова заможної української національної держави»). При зроблених паном Бойком поясненнях, що «національна держава» тотожна терміну «народна держава» виходить таке: ВФПУ хоче масою общєчєловєчєскіх (безликим народом) побудувати заможний чиновницький апарат (державу-владу). Звичайно ж такий апарат влади (правлячий клас - «політична нація») буде «загальнонародним» народним, адже утримується народом («Загальнонародна держава). «Заможна держава» на території України («українська» держава) і… бідне населення («український» народ)…
Цікаво, що передує першому пункту програми ФНПУ в редакції пана Бойка така тирада: «Українська держава, яка замислювалась патріотами як інструмент успішного розвитку української нації і суспільства в світі ххі століття, почала повністю відповідати комуністичному розумінню держави як «апарата насильства панівних класів над пригнобленими» (підкреслено Б. Бойком). Визнавши правоту комуністичного методу, пан Богдан наступним реченням ще й обґрунтував, чому нинішню державу в Україні він називає «Українською державою» (без кавичок-лапок): «Теперішня держава ( тобто, Українська держава, - А. Д.), - пише Б. Бойко, - стала мачухою для мільйонів пенсіонерів, робітників, селян, інтелігенції, інструментом придушення прав і свобод, гальмом національного розвитку». Ясно, що після встановлення таких прокомуністичних істин і виходячи з того, що «замислена патріотами» українська держава «як інструмент» не вдалась (і добавимо: і не могла вдастися!), пан Бойко знайшов вирішення проблеми шляхом виключення… «оновлених комуністів робітників і селян» зі складу ФВФПУ!
Перетворення «Руху за перебудову» в просто Рух (в нікуди!) нічому не навчив наших бідних старих «націоналістів»-юдохристиян...
Тупо завчивши слово «демократія» і не розуміючи дійсного значення цього терміну як визначення таких способів і процедур прийняття суспільних рішень, коли певна частина населення ОБОВЯЗКОВО ВИКЛЮЧАЄТЬСЯ (АБО ОБМЕЖУЄТЬСЯ) із процесу прийняття рішень, - «націоналіст» Бойко ніяк не може зрозуміти, що етнічні українці, корінна нація саме і є тією суспільною масою, яка виключена із процесу прийняття рішень. Він ніяк не може зрозуміти, що право прийняття рішень Бойку (чи Собку) надають лише виключно як общечєловєчєскому, «нарівні» з іншими, в тому числі тимчасовими мешканцями України, які мають десятки громадянств і розглядають її, Україну, як одну із територій вільного полювання за баблом. Йому, за діючої в Україні демократії, ніколи не дадуть право голосу в якості сина своєї землі, як корінному, етнічному українцеві, як виразникові свого «природного я», а дають лише як безликому, помісному-тутешньому, безнаціональному...
Демократія в нас є, але вона не буває абстрактною. Не є вона абстрактною і в Україні. І називається вона, ця антиукраїнська демократія, юдохристиянською демократією: дещо (церкви, пособія) - для овець, а банки, земля, заводи, -для пастухів (нових кочівників)…
5. Нічого доброго не вийде і з того «армійського» способу взаємовідносин, що намагаються нав’язати організатори учасникам блоку ВФПУ. Блок утворюють незалежні організації, які керуються своїми програмами, статутом, процедурами прийняття рішень, неформальними відносинами, що склалися внутріорганізаційно…
Ще раз пропоную провести передустановчу конференцію ВФПУ і обговорити проект Б. Бойко, який може бути тільки базою для дискусії по узгодженню Програмових засад ВФПУ.
З повагою,
А. Дорошенко
29 вересня 11008 року Дажбожого (2008 рік ери Христової).
Продовження пам’ятної записки.
З приводу мети створення широкого народного руху ФНПУ.
Наша з Морозовським узагальнена формула Мети ФНПУ: сприяння українському народу і, перш за все і головним чином українській нації-етносу, - корінному населенню України, в реалізації його природного права на фізичне виживання зі збереженням національної ідентичності (мови, світорозуміння, звичаїв, традицій і т. д.)»
Наводимо обгрунтування саме такого формулювання мети діяльності ФНПУ як поміркованого і взаємоприйнятного.
1. Світова закуліса визначила (запланувала) на недалеке майбутнє зниження чисельності населення України до 5 млн. чоловік. За їх розрахунками, виходячи з мотивів перенаселеності планети та гострої нестачі природних ресурсів, в світовому перерозподілі праці такої чисельності буде достатньо аби виконувалась «функція» відведена Україні.
Тому, перш ніж говорити за всякі інші високі матерії, ми ставимо приземлене питання про невідкладну і нагальну загрозу нашому фізичному існуванню взагалі. При цьому звертаємо увагу на вищість (пріоритет) природного права на життя над всяким «міжнародним правом» і «Конституційними нормами», встановленими для місцевих аборигенів територіальними відділеннями юдохристиянської цивілізації. Ті раби-юдохристияни (общєчєлавєчєскіє), в яких ще залишився хоча б елементарний природний інстинкт самозбереження, не повинні би заперечувати проти очевидності факту, що є реальна загроза самій можливості їх існування навіть в якості невинної біомаси люблячої навіть ворогів своїх.
2. Але раби-юдохристияни повинні, в якості компромісу, визнати наше (рідновірів) природне право, як корінних споконвічних жителів цієї землі, нащадків та хранителів природного праукраїнського світогляду, мови, звичаїв, традицій і т. д. бути не такими як вони, не бути общєчєловєчєскімі. Вони повинні визнати право на життя не тільки тих, хто стоїть в церквах на колінах перед образами не якихось абстрактних общєчєловєчєскіх (не китайців чи індійців, а цілком конкретних старих юдеїв і греків) і славить не чиїсь абстрактні, а конкретні мудрості і події із ізТорії-історії.
І ось тут знаходиться «камінь спотикання».
«А пачєму єнто «перш за все і галавнім чінам украінская нація-етнос, разві другіє нє люді?» - чую традиційне «вбивче» запитання.
Відповідь.
По-перше, ми однозначно на своїй землі. Людина ж, яка називає себе общєчєловечєской повинна визнати, що для неї всі люди і землі на планеті одинакові і їх батьківщина може бути де завгодно: сьогодні тут, завтра там («какая разніца, гдє жить, віздє люді всякіх національностей бивают і хорошимі і плахімі, лишь би жрать что било»). При цьому офіційно називають Святою землею Палестину і Йордань. У нас же Батьківщина, Свята земля не Палестина і Йордань, а виключно Україна і Дніпро. (При цьому ми не заперечуємо права інших народів мати свою територію за святу землю , шанувати своїх прародителів (наприклад, Адама і Єву чи Абрама та Сару).
Крім того і характерним для України є те, ці більшість «общєчєловєчєскіх» розмовляють досить конкретною російсько-московською мовою (а не абстрактною чи, наприклад англійською) і називають себе русскімі. Росія запрошує тих, хто вважає себе росіянином додому, «в свое Отечество». Їм є куди їхати. У нас же, українців, іншої Батьківщини крім України немає і бути не може.
Під гаслами общєчєловєчності юдохристияни-человєколюбци нищили етноси по всьому світу (згадайте долю американських індіанців…). Зараз, часто не усвідомлюючи того, борючись з «українскімі націаналістамі», провадять той же етногеноцид…
Без визнання права української нації на свою автентичність ніякого щастя іншим націям в Україні не буде…
Але ми фразою «сприяння українському народу…» включаємо і представників інших націй в коло тих спільнот, інтереси яких ми також будемо захищати. Звертаємо ще раз увагу на Програмові засади ВГО РУ п. 2, де нацменшинам гарантується право на національно-персональну автономію і створення в Україні національних парламентів нацменшин, що було в часи Української Народної Республіки.
Ми не хочемо бути асимільовані, але й не будемо асимілювати тих, хто вважає себе представником неукраїнського роду. Та вони повинні відмовитись від участі в геноциді під гаслами «Станєм общєчєлавєчєскімі» та іншій дурилівці, тому що ніякі вони не «общечєловєческіє»…
З ПРИВОДУ МЕТИ І СПОСОБІВ ТВОРЕННЯ НФПУ
У відповідності з зобов’язаннями кожного учасника Оргкомітету надаю свої відверті міркування з приводу Всеукраїнського Народного Фронту Порятунку України.
1. Вважаю недоцільним детально аналізувати проекти «Звернення до народу» в різних редакціях (Вретіка, Лалака та ін..). Нема чого аналізувати в цих Заявах!
Всі вони побудовані на несприйнятті і нищівній критиці загальновідомих вад нинішньої влади з метою набуття симпатій майбутнього виборця, але не містять конструктиву: «Влада злочинна, Владу долой!», - а що ж далі? Що суспільство буде мати потім? Ще більший безлад-анархію, розпад держави?! Чи Ви щиро вважаєте, що проблема оздоровлення суспільства полягає лише в тому аби в існуючі але звільнені попередниками чиновницькі крісла-посади усілися «чесні нові люди»?!
Не стану перераховувати чисельні «ляпи», витоком яких знову ж таки є намагання пустими але гучними демагогічними фразами дати пояснення складним процесам; бажання будь що заручитись підтримкою усіх незадоволених нинішньою владою. (Чого варте, наприклад, таке звернення до потенційних виборців: «Вам, добре відомо, до чого завжди призводила і чим закінчувалась для всіх слов'ян злочинна українофобська політика Кремля починаючи з часів славетної Київської Русі і закінчуючи часом, в якому ми разом з Вами живемо» - (підкреслено мною). Ніякого «Кремля» в часи «Київської Русі» не було, як не було Русі «Київської» (чи Московської), а була просто Русь... Не існує, як на мене, однозначної і очевидної відповіді на запитання «до чого завжди призводила і чим закінчувалась для всіх слов'ян злочинна українофобська політика Кремля», оскільки в різні часи до різного призводила і для конкретних слов’янських народів по різному закінчувалась…).
2. Перш, ніж висловитись з принципових речей, - Мети, Програмових та Організаційних засад ініційованого та задекларованого Вами широкого об’єднання суспільних сил, опозиційних нинішній владі (до речі, цих влад п’ять чи шість), - відверто поділюсь деякими підозрами.
Перше застереження. Складається враження, що деякі ініціатори об’єднання погодяться на будь-які програмові засади але за умови, що ці «засади» дадуть голоси виборців і змогу пройти у владу…Їх опозиційність пояснюється виключно власною відсутністю у владних коридорах… Їх єдиний «принцип», - попасти у владу під будь-якими лозунгами.
Другe. Деякі досвідчені люди з числа організаторів, на мій погляд, розуміють малу ймовірність перемоги блоку ФНПУ на виборах, але розраховують підзаробити на створенні гучного бренду шляхом залучення фінансів довірливих бізнесменів.
Зрозуміло, що принципово дискутувати з прихильниками політичного заробітчанства чи політичної безпринципності нема сенсу: їх довод буде один і залізобетонний, - «Ваші пропозиції може й незаперечні, але люди не готові зараз за таку програму голосувати».
Ми з Морозовським виходимо з того, що політичний блок ФНПУ необхідно створювати:
а) на продуманій, науково обґрунтованій, системній програмі широких і глибоких суспільних змін, без загравання з населенням (особливо, з масами рабів);
б) незалежно від того, будуть вибори найближчим часом чи ні;
в) виходячи з розуміння, що широкі, стійкі і успішні політичні блоки (дійсні народні рухи) не створюються наспіх, поспішно (до певної дати);
3. Якщо насправді є щире бажання створити широкий політичний рух, то мета блоку дуже проста: він (блок) створюється для (з метою) досягнення тих цілей, які ставлять перед собою його засновники. А засновники мають мету кожен свою. Хтось, – особисто пройти в парламент; хтось, - підзаробити на виборах …
І ось тут ми підходимо до центрального питання: а кого, чиї інтереси, яких класів, груп , спільнот виражають присутні на засіданнях? Бо широкий рух можливий тільки тоді, коли він виражає корінні інтереси великих мас людей. (Звісно, ми з Морозовським не хочемо мати справу з тими, хто представляє інтереси лише самих себе в бажанні підзаробить чи на крикливому популізмі в’їхати в парламент).
Всеукраїнське громадське об’єднання рідновірів України (ВГОРУ) виражає інтереси корінного етносу, корінного населення України, - етнічних українців, які і зараз є об’єктом геноциду-нищення і поставлені поза Законом. (Діюча влада визнає існування нацменшин; визнає наявність усіх громадян-жителів країни, але не передбачає в жодному законі такої групи людей як корінні жителі. Фактично ми, етнічні українці, поставлені поза законом, держава і раби («общєчєлавєческіє») нас не визнають в якості об’єкта і суб’єкта правовідносин. Ми безправні, бо коли ми говоримо владі про свої права, то нам відповідають, що законодавство такого терміну як «корінна нація» чи «етнічні українці» не знає, не має і знати не хоче. Влада хоче мати рабів (безнаціональних общєчєлавєчєскіх громадян), - «патріотів», які готові захищати їх («політичної нації») країну (власність, права, території, пенсії, привілеї і т.д. і т. п.). За це влада дає рабам «пособія» і будує церкви, де проповідується «всяка власть од бога», «люби ворогів своїх», «ударять по правій щоці, підстав ліву» та інші корисні (для рабів) речі.
Якщо організатори підтримують право людини бути корінним жителем («етнічним українцем»), і саме в цій якості бути об’єктом і суб’єктом правовідносин, то у нас є підґрунтя для подальших перемовин про співпрацю в рамках ВФПУ. Якщо ж «общєчелавєчєскіє» (які й подалі чомусь вперто на засіданнях розмовляють цілком конкретною російсько-московською мовою, а не якоюсь іншою, «общєчєлавєческаю») будуть лицемірно звинувачувати нас (українців в Україні!) в націоналізмі, то нам робити в ВФПУ нічого як учасникам. (Але й тоді ми можемо перебувати в інформаційному контакті аби хоча б співставляти свої погляди і не скотитись до війни на знищення).
Ми не бачимо в жодних програмах учасників ВФПУ варіантів вирішення національного питання в Україні, а наші пропозиції (надані в «Програмових та організаційних засадах діяльності ВГО РУ») не розглядаються, не обговорюються…
4. Наступне важливе питання: яку державу і яку країну ми бажаємо побудувати?
Низький науковий рівень учасників дискусій не дозволяє їм зрозуміти навіть відмінність між поняттями «держава» (апарат влади; організовані чиновники, відірвані від народу і протиставлені йому) і «країна» (територія з населенням).
В результаті виник конфуз з першим пунктом програми ФНПУ («Побудова заможної української національної держави»). При зроблених паном Бойком поясненнях, що «національна держава» тотожна терміну «народна держава» виходить таке: ВФПУ хоче масою общєчєловєчєскіх (безликим народом) побудувати заможний чиновницький апарат (державу-владу). Звичайно ж такий апарат влади (правлячий клас - «політична нація») буде «загальнонародним» народним, адже утримується народом («Загальнонародна держава). «Заможна держава» на території України («українська» держава) і… бідне населення («український» народ)…
Цікаво, що передує першому пункту програми ФНПУ в редакції пана Бойка така тирада: «Українська держава, яка замислювалась патріотами як інструмент успішного розвитку української нації і суспільства в світі ххі століття, почала повністю відповідати комуністичному розумінню держави як «апарата насильства панівних класів над пригнобленими» (підкреслено Б. Бойком). Визнавши правоту комуністичного методу, пан Богдан наступним реченням ще й обґрунтував, чому нинішню державу в Україні він називає «Українською державою» (без кавичок-лапок): «Теперішня держава ( тобто, Українська держава, - А. Д.), - пише Б. Бойко, - стала мачухою для мільйонів пенсіонерів, робітників, селян, інтелігенції, інструментом придушення прав і свобод, гальмом національного розвитку». Ясно, що після встановлення таких прокомуністичних істин і виходячи з того, що «замислена патріотами» українська держава «як інструмент» не вдалась (і добавимо: і не могла вдастися!), пан Бойко знайшов вирішення проблеми шляхом виключення… «оновлених комуністів робітників і селян» зі складу ФВФПУ!
Перетворення «Руху за перебудову» в просто Рух (в нікуди!) нічому не навчив наших бідних старих «націоналістів»-юдохристиян...
Тупо завчивши слово «демократія» і не розуміючи дійсного значення цього терміну як визначення таких способів і процедур прийняття суспільних рішень, коли певна частина населення ОБОВЯЗКОВО ВИКЛЮЧАЄТЬСЯ (АБО ОБМЕЖУЄТЬСЯ) із процесу прийняття рішень, - «націоналіст» Бойко ніяк не може зрозуміти, що етнічні українці, корінна нація саме і є тією суспільною масою, яка виключена із процесу прийняття рішень. Він ніяк не може зрозуміти, що право прийняття рішень Бойку (чи Собку) надають лише виключно як общечєловєчєскому, «нарівні» з іншими, в тому числі тимчасовими мешканцями України, які мають десятки громадянств і розглядають її, Україну, як одну із територій вільного полювання за баблом. Йому, за діючої в Україні демократії, ніколи не дадуть право голосу в якості сина своєї землі, як корінному, етнічному українцеві, як виразникові свого «природного я», а дають лише як безликому, помісному-тутешньому, безнаціональному...
Демократія в нас є, але вона не буває абстрактною. Не є вона абстрактною і в Україні. І називається вона, ця антиукраїнська демократія, юдохристиянською демократією: дещо (церкви, пособія) - для овець, а банки, земля, заводи, -для пастухів (нових кочівників)…
5. Нічого доброго не вийде і з того «армійського» способу взаємовідносин, що намагаються нав’язати організатори учасникам блоку ВФПУ. Блок утворюють незалежні організації, які керуються своїми програмами, статутом, процедурами прийняття рішень, неформальними відносинами, що склалися внутріорганізаційно…
Ще раз пропоную провести передустановчу конференцію ВФПУ і обговорити проект Б. Бойко, який може бути тільки базою для дискусії по узгодженню Програмових засад ВФПУ.
З повагою,
А. Дорошенко
29 вересня 11008 року Дажбожого (2008 рік ери Христової).
Продовження пам’ятної записки.
З приводу мети створення широкого народного руху ФНПУ.
Наша з Морозовським узагальнена формула Мети ФНПУ: сприяння українському народу і, перш за все і головним чином українській нації-етносу, - корінному населенню України, в реалізації його природного права на фізичне виживання зі збереженням національної ідентичності (мови, світорозуміння, звичаїв, традицій і т. д.)»
Наводимо обгрунтування саме такого формулювання мети діяльності ФНПУ як поміркованого і взаємоприйнятного.
1. Світова закуліса визначила (запланувала) на недалеке майбутнє зниження чисельності населення України до 5 млн. чоловік. За їх розрахунками, виходячи з мотивів перенаселеності планети та гострої нестачі природних ресурсів, в світовому перерозподілі праці такої чисельності буде достатньо аби виконувалась «функція» відведена Україні.
Тому, перш ніж говорити за всякі інші високі матерії, ми ставимо приземлене питання про невідкладну і нагальну загрозу нашому фізичному існуванню взагалі. При цьому звертаємо увагу на вищість (пріоритет) природного права на життя над всяким «міжнародним правом» і «Конституційними нормами», встановленими для місцевих аборигенів територіальними відділеннями юдохристиянської цивілізації. Ті раби-юдохристияни (общєчєлавєчєскіє), в яких ще залишився хоча б елементарний природний інстинкт самозбереження, не повинні би заперечувати проти очевидності факту, що є реальна загроза самій можливості їх існування навіть в якості невинної біомаси люблячої навіть ворогів своїх.
2. Але раби-юдохристияни повинні, в якості компромісу, визнати наше (рідновірів) природне право, як корінних споконвічних жителів цієї землі, нащадків та хранителів природного праукраїнського світогляду, мови, звичаїв, традицій і т. д. бути не такими як вони, не бути общєчєловєчєскімі. Вони повинні визнати право на життя не тільки тих, хто стоїть в церквах на колінах перед образами не якихось абстрактних общєчєловєчєскіх (не китайців чи індійців, а цілком конкретних старих юдеїв і греків) і славить не чиїсь абстрактні, а конкретні мудрості і події із ізТорії-історії.
І ось тут знаходиться «камінь спотикання».
«А пачєму єнто «перш за все і галавнім чінам украінская нація-етнос, разві другіє нє люді?» - чую традиційне «вбивче» запитання.
Відповідь.
По-перше, ми однозначно на своїй землі. Людина ж, яка називає себе общєчєловечєской повинна визнати, що для неї всі люди і землі на планеті одинакові і їх батьківщина може бути де завгодно: сьогодні тут, завтра там («какая разніца, гдє жить, віздє люді всякіх національностей бивают і хорошимі і плахімі, лишь би жрать что било»). При цьому офіційно називають Святою землею Палестину і Йордань. У нас же Батьківщина, Свята земля не Палестина і Йордань, а виключно Україна і Дніпро. (При цьому ми не заперечуємо права інших народів мати свою територію за святу землю , шанувати своїх прародителів (наприклад, Адама і Єву чи Абрама та Сару).
Крім того і характерним для України є те, ці більшість «общєчєловєчєскіх» розмовляють досить конкретною російсько-московською мовою (а не абстрактною чи, наприклад англійською) і називають себе русскімі. Росія запрошує тих, хто вважає себе росіянином додому, «в свое Отечество». Їм є куди їхати. У нас же, українців, іншої Батьківщини крім України немає і бути не може.
Під гаслами общєчєловєчності юдохристияни-человєколюбци нищили етноси по всьому світу (згадайте долю американських індіанців…). Зараз, часто не усвідомлюючи того, борючись з «українскімі націаналістамі», провадять той же етногеноцид…
Без визнання права української нації на свою автентичність ніякого щастя іншим націям в Україні не буде…
Але ми фразою «сприяння українському народу…» включаємо і представників інших націй в коло тих спільнот, інтереси яких ми також будемо захищати. Звертаємо ще раз увагу на Програмові засади ВГО РУ п. 2, де нацменшинам гарантується право на національно-персональну автономію і створення в Україні національних парламентів нацменшин, що було в часи Української Народної Республіки.
Ми не хочемо бути асимільовані, але й не будемо асимілювати тих, хто вважає себе представником неукраїнського роду. Та вони повинні відмовитись від участі в геноциді під гаслами «Станєм общєчєлавєчєскімі» та іншій дурилівці, тому що ніякі вони не «общечєловєческіє»…
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.
