ДО АКТУ
ПРОГОЛОШЕННЯ РІДНОВІРІВ
СПОКОНВІЧНОЮ КОРІННОЮ ЕТНІЧНО-НАЦІОНАЛЬНОЮ СПІЛЬНОТОЮ УКРАЇНИ

В преамбулі Основного Закону України прийнятого Верховною Радою 28 червня 1996 року є така фраза: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, …».

На перший погляд, зазначена фраза може комусь здатись невинною, але не НКР ВГОРУ, що так наполегливо загострюють на ній увагу, в першу чергу, Рідновірів України та свідоме національно-патріотичне українство. Хтось може у відповідь на «надмірність» акцентування уваги здивовано вигукне: «та яка різниця, Конституція все рівно не виконується». Не виконується вона тими, які пишуть закони, про що й демонструють нам ось уже біля 2-х десятків останніх років. Тим же, для кого пишуться закони, дається поблажка їх не виконувати – поки закони з точки зору чужетворців-чужевладців, при нашому їм в цьому потуранні, не набудуть «належної» чино-форми.

В чому ж проблема? Подивимось більш уважніше на цю злополучну фразу із преамбули Конституції України: «…від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,...»

Звернімо увагу, що «Український Народ» у запропонованій законотворцями формулі означає – народ, що проживає на Україні. Другими словами, всі інші національності України, які мають свої конкретні етнічні назви, можуть бути названі: українці-гагаузи, українці-татари, українці-євреї, українці-росіяни і т. д. Ось чому той же Фельдман чи Червоненко, не цураючись своєї належності до єврейства, наполегливо заявляють, що й вони українці. Бо й вони живуть на Україні.

Тоді як українці – споконвічної корінної етнічно-національної спільноти України – не мають свого етноніма-назви. Вони його втратили зразу ж, як тільки появилась у преамбулі Конституції України ця пресловута формула-фраза. Внаслідок чого, на відміну від громадян всіх інших національностей України, які набули тепер більшої певності статусу (особливо ті з них, для кого все це й затіялось), для, власне, українців, назва «українці» як етнос знівелювалась.

Щоб подивитись на означену ситуацію в динаміці (чи, точніше сказати, у розгорнутому розвитку), необхідно пригадати плин подій часу більш давнішнього, коли у споконвічної корінної етнічно-національної спільноти України етнонім-назву «Руси» («Русини») вкрали і присвоїли собі москвини, переінакшивши на «росіяни». Їм це вдалося протягом декількох віків свого панування над Русами не одного десятка поколінь з допомогою політики нівелювання різниці між Русинами і москвинами та привчання міжнародної громадськості через підкуплених її очільників до брехливої інформації про свої, немовби, «виключно внутрішні справи» з Русинами, тоді як самих Русів перейменовували на малоросів, хохлів.

 Перебувати із загарбником і крадієм під одним етнонімом-назвою в одній державі для споконвічної корінної етнічно-національної спільноти України (позбавленої доступу самій впливати через владу) було б самогубством, це очевидно, що їй загрожувало розчинення в чужому середовищі. І цю загрозу помітили Духовні провідники її. Й почали бити на сполох. Духовний Батько наш ТАРАС розпочав захист від «чужі люде» тим способом, що в Духовних Настановах Кобзаря виокремив свій край з посеред загальної території Російської імперії, повертаючи (або фіксуючи ще тоді часто вживану і всім, хто на ній перебував, зрозумілу) споконвічну назву цього краю «Україна». Так було зроблено перший крок. Але нового імені споконвічним корінним насельникам України він не давав, ми цього не знайдемо ні в «Кобзарі», ні в деінде написаному ним. Про це подбали наступні Духовні Провідники: Іван Франко, Леся Українка та інші, започатковуючи впровадження нового етноніму-назви «українці» (Леся Українка власним прикладом, взявши псевдонім «Українка») – тим самим виокремлюючи себе не тільки територіально але і етнічно, беручи назву-етнонім від уже прийнятої назви краю, де найтісніше проживали українці.

Але виокремитися територіально не тільки через назву краю свого проживання, але й у державному відношенні споконвічній корінній етнічно-національній спільноті України тоді на початку 20 ст. ще не вдалося, незважаючи на проведений в імперії переворот. Натомість утворилась нова, ще більш жахлива імперія СРСР, «архітектори» котрої не забарились помститись за непокору «нескореній нації», що об’явила свій новий етнонім «українці», який досить (порівняно) скоро розповсюдився по всьому Краю «Україна». І цю помсту свою вони виконали, зорганізувавши геноцид проти українців через вбивство нації голодом. Про підтвердження й наукове доведення факту цих подій, які кваліфікуються як «сплановане убивство голодом» (отже, є проявами геноциду) українського народу, та про висновки відповідної комісії, що теоретиками згаданого убивства були Ленін і Троцький, а виконавцями Сталін і Каганович, публічно зачитав Ігор Рафаїлович Юхновський на каналі «інтер» в політичній телепрограмі (27.11.2009 р. з участю і Президента України, і тодішнього керівника СБУ).

Як наступний етап в контексті даного розгляду плину подій, необхідно відзначити новий переворот у формі ГКЧП, що відбувся в есересерівській імперії в 91-ому році минулого століття, в результаті якого Україна отримала Незалежність (трансформувалась в окрему державну форму). Але владу взяли в свої руки не національно-патріотичні сили, – а її згодом перехопили (бо поки ті бавилися «демократією», новою накинутою чужинцями забавкою, немовби способу для перебирання влади від залишків партійнокегебешної номенклатури, – більш ніж 70% національної власності дісталось чужеродцям) олігархічні клани юдо-християнського ґатунку. Окрім того, при написанні нової Конституції України (по якій іншим націям живеться в Україні краще ніж в державах цих націй) на заміну есересерівської, було шахрайськи вмонтовано розглядувану тут преамбулу. Що залишає споконвічну корінну етнічно-національну спільноту України знову ще й без самоназви – назва «Український народ» перетворилася в загальний тренд (бренд) громадян всіх інших національностей, переважна більшість з яких не потребують «особливого» захисту, бо мають свої матірні самодостатні національно-державні утворення за межами України.

Якщо порівняти перебування у складі Російської імперії чи в складі «єдиного народу» СРСР, яке для споконвічної корінної етнічно-національної спільноти України було небезпекою втратити свою унікальність через розчинення її в загальному конгломераті народів; то тепер із-за непевності (участі як пасивного суб’єкта) в державному будівництві, втративши знову назву-етнонім (з одночасною втратою національних багатств), вона ризикує бути розтягнутою по «чужих квартирах».

Ось чому, очевидним є (оскільки без імені, без самоназви етнос занепадає), що споконвічній корінній етнічно-національній спільноті України потрібно або ж повернути назад собі назву-етнонім, змусивши законодавців внести відповідні зміни до Конституції України, або ж, з одночасним розголосом на увесь світ про чергове обкрадання нас в духовному і матеріальному розумінні націями-агресорами (російською й єврейською), самоназватися – вибрати назву-етнонім заново. Наприклад, взяти назву-етнонім «Богдани», по аналогії, як германці взяли собі самоназву від Германаріха. Тоді кожна жінка, згідно вибраного етноніму, буде називатися «Богдана», а чоловік – «Богданом».

Проявлені думки ДОБРОДІЯ
плином поточних подій
25.11.2010  опублікував ЯВ