ЩОДО МЕТОДОЛОГІЇ, СПОСОБУ ДОСЛІДЖЕНЬ РІДНОВІРАМИ НАГАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

......................................................Правда така, що ми ДажБожі внуки ко уму,
......................................................а ум великий Божий є єдиний з нами,
......................................................і тому творимо і говоримо з Богами воєдино.
.....................................................................................................(«ВК»/1)
.....................................................…А старі часи – то наше благо.
......................................................Дістанемо від них твердості і кріпості, («ВК»/6)

І. Вважаю, за для конструктивної роботи, або, як зауважив побратим Р.Морозовський, «за для спільного знаменника у підсумку» конференцій, кру-глих столів та загального спілкування передусім належиться усвідомити і перейнятися простою, але категоричною думкою:

– всі наші міркування, твердження, навіть затяте переконання часто постають з власного життєвого досвіду, емоційних уподобань та, переважно, поверхової поінформованості, або й взагалі відсутності потрібних елементарних знань з тих теоретичних царин, фактів та явищ, котрі уводимо в декларації чи дискусії. Часто вони постають з усталених штампів-кліше проголошених симпатиками-авторитетами (рознесених у тиражованих ЗМІ), котрим бездумно довірилися і, котрих вважаємо ідеалом своїх уподобань, своїх надій на реалізацію ними власних уявлень. Котрі, останні, як вже наголосив, постають з власного життєвого досвіду, емоційних уподобань,..– читай спочатку. Отож, грішимо суб'єктивізмом.

Позаяк, ми можемо довго і безплідно прорікати, віщати, переконувати і сперечатися на будь-яку тему і виходити на сумний безрезультатний фініш – «говорили-балакали». Не уявляючи, що наші предки-попередники подібні ситуації пережили, часто й не раз. Виявляється, в шахах вже зіграні всі партії і їх лише треба вивчити, за якимось винятком, в прикінцевих варіаціях творячи новації. Або, як вкарбували своїми ієрогліфами на каменях давні єгиптяни: «В цьому світі вже давно все відчуте і переговорено» – просто доторкнутися до тих поли-шених знань та досвіду…

Тобто, лише володіння базовими знаннями, точною термінологією, звер-ненням до історичного досвіду, вдалим зануренням в обговорювану тему з обійманням максимальної кількості «байтів» інформації, дадуть нам змогу якісно досліджувати визначені теми з конкретною результативністю.

ІІ. ДЛЯ ПОВНОЦІННОГО, НАЙОБ'ЄКТИВНІШОГО ОСМИСЛЕННЯ ВСІХ ПИТАНЬ СВІТОВОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЇХ МОЖЛИВО РОЗГЛЯДАТИ ЛИШЕ З ПОЗИЦІЙ ДВОХ НАЙРІЗНОПОЛЯРНИХ ТОЧОК ЗО-РУ ПОСТАЛИХ З ПРОТИЛЕЖНО РОЗНЕСЕНИХ КРАЙНІХ ОПОРНИХ ВЕЖ ВСЬОГО ДІАПАЗОНУ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ТА ДОСВІДУ, що ма-ло би створити ефект т.зв. «стерео/бачення». А це:

А - існування настанов джерел, мудрості не лише з джерел світового іс-торичного досвіду (згадувані єгиптяни, чи східна мудрість), але й, передусім, з духовних джерел автентичного українського рідновір'я: «Слово о полку Ігоре-вім», «Велес Книги», «Віри предків наших В.Шаяна, «Мага Віри» Л.Силенка,.. Також, осмислюючи сучасні реалії духовним спадком наших геніїв-мислителів, котрі позбулися шор християнських догм: Т.Шевченка, І. Франка, Л.Українки. Вказані «маркери» суспільної думки відносяться до крайнього правого сектора, праведної частини світової цивілізаційної парадигми, життє-ствердної, животворящої панацеї.

Б - плани, методології світового сіонізму в загальновідомих світовому читачеві т.зв. «Протоколах сіонських мудреців» («ПСМ»), «Катехизиса єврея в СССР», «Тори»-«Старого Заповіту», а також доступних уривків з Талмуду, Кабали, зафіксованих промов/заяв юдейських авторитетних теоретиків, дія-чів, матеріалах юдейських ЗМІ... Також засадничих факторів сучасного полі-тичного світового поля, в котрому найактивнішими, найдієвішими гравцями «крутять світом, як циган сонцем» всі ті ж відомі : «Світовий Уряд» («СУ»), масонське усе/проникне засилля у всіх сферах суспільного життя людства від верхівки політ/бомонду до навчальних закладів, від професійної еліти до ан-деграунду і, запущені ними процеси спрямовані на деструктивний цивілізацій-ний розвій з фінішем тупикового гео/колапсу. Тут ми відчуваємо негатив, але, доторкнувшись, мусимо пізнати вкрай ліве крило світового негаразду, як дже-рело хвороби людства.

Усі кореневі причини світових (та й українських) подій знаходяться в діапазоні між тих, за суттю, діаметрально протилежних з'явиськ-позицій.
Сюди входять: юдо/християнська ідеологія постала на сіоністській маніакальній ідеї упокорення світу під проводом «юдейського царя», вплив цієї мари на державотворення середньовічних європейських держав, «месіанська», а за суттю – руйнівна її експансія, ІІ-тис./літня зміна свідомості – створення нової породи «гомо/христос», процес сучасного допінгованого глобалізаційного руху «до стайні царства юдейського», в тім числі і способом євро/атлантичної інтеграції, культурно-духовної уніфікації, демократії, лібералізації з політ/коректністю, встановлення табуйованих тем до обговорення з тотально нав'язуваними т.зв. «світовими цінностями», реалізація теорії ІІ пол. ХХст. – мондіалзму,.. врешті, культ споживацтва західного світу з матеріальним накопиченням і, як підсумок, – природне ресурсне виснаження, порушення екологічного балансу, що є апофеозом матеріалізму, суті юдо/християнської цивілізації … і, як останній шанс, запізнілий погляд етно/традиціоналістів в сиву давнину до мудрості предків наших – феномен ренесансу етно /само/ідентифікації європейських народів, повернення свідомістю до природних витоків, як рятівний засіб майбутнього людства.

Вказані протилежності за законом політологічного кола мають точки до-тику, ба більше – моменти спільного. Суспільствознавці це вже давно поміти-ли. Очевидно, маємо природничий закон, в котрому, наприклад, вогонь і вода мають також чимало спільних рис (ненав’язливе, поступове проникнення – «пластичність», але і здатність до вибухово-катастрофічного поширення, на-явність кисню, – компонента-окислювача, життєдайність і де-формаційна, руй-нівна здатність,.. – вчені підкорегують і доповнять).

Ми, рідно/віри, відроджуємо наше автентично/етнічне світорозуміння, налагоджуємо духовні зв’язки з предками, оглядаємо сучасне суспільне життя через призму спадщини предків і намагаємось все те пізнане поширити в українському житті і вивести його «до власного користування», – ідеально на державний рівень (так би мовити, «інтровертно»). Тобто, не нав'язуємо своє автохтонне світорозуміння іншим народам, розуміючи їхнє право на відповід-ну коректність. Маємо прадавню духовну глибу, в котрій сформована націо-нальна ідеологія (її сучасники, на жаль, не спостерігають) призначена для внутрішнього користування «у своїй хаті, де правда, і сила, і воля» (парафраз до Т.Г.Шевченка), котра власна, не запозичена.

Юдейська етнічна релігія вивела свою ідеологію – сіонізм, в котрій об’єктом свого «зацікавлення» постає не лише внутрішній ареал, але й увесь світ – упокорений, прислуговуючий. Енергію власного життя вона використо-вує для зовнішньої діяльності – їй «екстравертно» потрібен гео/планетарний світ – для осідлання і паразитарного визиску. Експансія, як частина ідеології, – її найголовніший чинник існування. Їй потрібно «в чужі хати увести кривду, послабити і зневолити» хазяїв.

Власне, з цього екскурсу способом детермінізму, з позиції т.зв. об'єм-но/реального «стере/обачення» ми зможемо отримати об'єктивне проявлення подій та явищ, їх кореневі причини, зможемо вийти на реальне передбачення світових подій, пояснення їх першо/початкових витоків, тобто, перейнявшись (А) -феноменом відроджуваного рідновір'я – достатньою мірою іще не прояв-леним в ЗМІ, отже і неусвідомленою суспільною думкою та (Б) -сіонізмом – деструктивним чинником сучасності, ретельно збереженим законодавством «просунутих» держав від ревізіоністів/дисидентів та приховуваним тими ж ЗМІ.

На жаль ні різно/табірними політиками, ні політологами всіх мастей та крою, ні глибоко зануреними в «ідеї» (за Платоном) філософами, ні навчени-ми суспільствознавцями,.. – діячами різноманітних відповідних сучасних ін-ституцій – ці дві позиції не розглядаються, «стерео/баченням» ці діячі не послуговуються, копирсаються вони у відрубних зонах дискретно, що і при-зводить їх до різно/полярно фрагментарних суджень, вмотивованих аналітич-них висновків на «воді» та хибних, ефемерних прогнозів. І їхня діяльність для суспільства «як мертвому припарка» – «ні тепло, ні холодно». Причина ж цієї «неуваги» тими професіоналами – з-за табуйованості вказаних діаметраль-но рознесених в соціальному житті глобальних точок зору, сформованих догматизованим мисленням «думко/кліше», з котрого не можуть вийти вони застреножені та примітивного страху за своє благополуччя.

Вважаю, якщо ми, рідновіри, себе усвідомлюємо дажбожичими онуками, духовними та етнічними спадкоємцями наших предків-огнищан, якщо ми себе позиціонуємо традиціоналістами-консерваторами, то несхибно вийдемо на такий принцип обговорення всіх (і не лише пропонованих) тем. З тим опер-тям стрижневим ми просуватимемося, скажімо так, потужними засобами та в правильному напрямку без манівців та пасток. І будемо мати найякісні-ші, найпроникливіші, найоб'єктивніші результати наших досліджень, наших планів на майбутнє. А власні уподобання, емоції, поінформованість, життєвий досвід не буде переважаючим у подачі тверджень і винесенні підсумку. Будуть лише засобом до успішної роботи по вказаній методології.

Очевидно, передбачали слабкість духу й розуму нащадків своїх автори «Велес Книги» тому і передали нам і такі настанови: «Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше» («ВК»/1). «І той хто хоче іншого вразити рече зле, а не розумний не бореться проти цього; а й так є, що інший говорить так само» («вк»7а).

ІІІ. Керуючись вищевказаним принципом постає нагальна потреба у до-лучені до джерел власної духовності, поширенні рідно/вір'я – омивання душі від фальші, що, в принципі, і відбувається, лише меншим поступом ніж хоті-лося б.

Керуючись способом мислення посталого на «двох точках зору», можна сміливо передбачити, що в Україні найбільша загроза – це обрання на найвищі керівні посади ставлеників юдейства в кількості до критичної маси, коли у купі (обов'язково з відповідними правителями інших країн) зможуть свої-ми діями виконати план по остаточному викоріненню українського правічного, цілковито безповоротно змінити генетично/етнічну осібність, «обрізати» демо-графічну карту України. Маємо карикатурну ВР, в котрій етнічне представниц-тво українців не відповідає 78% власної кількості в масі усього населення.
«Мы создадим такую слепую мощь, которая не будет в состоянии никуда двинуться, помимо руководства наших агентов, поставленных на-ми на место ее лидеров», «мы будем подстраивать выборы таких прези-дентов, у которых в прошлом есть какое-нибудь нераскрытое темное де-ло, какая-нибудь "панама" - тогда они будут верными исполнителями на-ших предписаний из боязни разоблачений», «…несколько членов от семени давидова будут готовить царей и их наследников, выбирая не по наслед-ственному праву, а по выдающимся способностям» ибо «…мы знаем, куда ведем, знаем конечную цель всякого действия» («ПСМ»).

Звісно, тим же робом ці гуманоїди мріють потолочити і світову спільно-ту. Очевидно, про цю найбільшу загрозу, до речі, заборонену у поширенні в ЗМІ, треба активно попереджати своїх посполитів, поширювати інформацію про цю заразу, радше калатати у всі дзвони, адже неозброєним оком видно, що процес євре/присутності допінгується, в органи влади щодалі більше про-никають представники усе/проникної євре/нацменшини…

ІV. Отже, з цієї принципової постави «об'ємного зору», питання вступу України в НАТО, ЄС, СОТ можливе нами до розгляду лише з позицій: (А) рідно/вір'я та (Б) усвідомлення факту просочення всіх соціальних рухів, тенден-цій світового політикуму сіонізмом.

Для цього потрібно засвоїти матеріали цих тем і на їхніх тезах аргументо-вано подавати аналітичні матеріали по висвітленню соціальних, політичних подій сучасності і також в частині стосунків України з НАТО,ЄС, СОТ, навіть безоглядно-бездумного занурення в т.зв. «Болонський процес» тощо.

Щодо аргументації прихильників НАТО: їх намагання агітувати до вступу у вище вказані світові організації та прихиляти Україну до захисту в тих «гуртках» «Світовим Урядом», оперування євроатлантичними «фанами» на-бором пропагандистських штампів, подібно: «НАТО – організація в котрій все вирішується консенсусом, кожний з членів має право на власне заперечення загальних рішень, на добровільний в будь-який час вихід з неї, що закид: «дехто не читав засадничих натовських документів, але заперечує їх позитивну якість» – все це та інші «аргументи» говорять про нерозуміння принципу системності та аналізу в наукових дослідженнях з його дедукцією та індукцією, поверховість та відсутність способу глобального, перспективного мислення, з малим життєвим досвідом опертя лише на свої власні уподобання та довірливе користування фільтровано/дозованою інформацією, врешті, про необізнаність і небажання користуватися «стерео»/позиціями. І все це не витримує критики.

І якщо в «Коммерсанте Украины» (27.10.08) В.Рабінович хизується, що «визит в Украину руководителей европейских еврейских организаций мо-жет продвинуть нашу страну на пути в Европу больше, чем болтовня политиков», то які іще треба свідчення до факту силуваного уведення України в євро/купу, зацікавлення тим західним вектором одіозним представником євро/ нац/меншини, її загалом, котрі, в свою чергу, скеровані ідеологією то-тального перемішування народів, і, найперш, засобом інтернаціонального юдо/християнства?!. На жаль, хтось навіть з рідновірів щиросердно впряга-ється в юдейський потяг.

– Проголошена на конференції теза про, начебто, якусь гіпотетичну «хворобу батька «спідом» і, з тим, як наслідок неможливість звертання до нього як до авторитету – висловлена таким чином, що вся наша духовна спадщина від сотень поколінь попередників виявляється хибною, недієвою і, врешті аморальною. Отже, цим заперечується явище рідновір'я – це непра-вильно.

– Дивним виглядає ідея про доцільність якихось довгочасних перегово-рів з «управителями» євроатлантичних організацій, хитро/мудре вичікування «ліпших часів», навіть участі в них, начебто тимчасової. Це було абсолютно не притаманне нашим предкам, котрі не хитрували, а йшли на «ви» і не лиси-чили/вихляли з «шулерами».

«Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво. А того не слу-халися». («ВК»6в). «Бо ми стали гордими і не уникали ворогів» («вк»7б).
– Незрозуміла також думка про потребу дослідження настанов, припи-сів, указів досвіду предків, як спроба «уникнення відповідальності» за вине-сення і впровадження рішень рідно/вірами по питаннях сучасності. Спогля-дання на предківські приписи та укази і, в той самий час безоглядне чинення дій на власний розсуд нагадує школяра-відмінника-бешкетника (знає все пра-вильно, але робить своє, «цікавіше») або команду «стій там – іди сюди», тоб-то це шлях до роздвоєння свідомості – першої ознаки психічного негаразду.

Якщо «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля», то це, власне, відсу-тність клаустрофобії, котрою хворі глобалісти-інтегратори. Ми ж знаходимося у «своїй хаті», котру лише власноруч до порядку треба привести, віднайти внутрішні засоби до самозахисту, а не гукати сусідів, аж бо чергових «стар-ших братів» до вставляння замків, сигналізації, прибирання власного непотребу.

Згадаймо: був раб-тиран Володимир, котрий силоміць, ґвалтовно «пе-реінакшив» чуттєвість та ментальність русича. Накинув духовний хомут і за це його установили у сонм святих.

Був також здібний полководець, але нездарний політик Б.Хмельницький, котрий керувався «політичною доцільністю», а не досвідом минулого. Були біля нього також незатребувані І.Сірко, І.Богун, котрі діяли за принципом князя Святослава, і, на жаль, до них він не прислухався. Це щодо відповідальності Б.Хмельницького, котрий «занепастив» (за Т.Шевченком) Україну на 337р в «братерські обійми» і при цьому «вмудрився» лишитися для українців героєм… «Хомут» цієї трагедії стоїть на пагорбах Дніпра архіте-ктурним образом. Про відповідальність гетьмана за той блуд згадував Т.Шевченко та пам'ятають сучасні рідно/віри. (Брати ж християни увійшли в лоно братерської юдо/христо/москво/православної і там досі борсаються в очікуванні «лона Авраамового»).

Ленін та Сталін винищили мільйони українців, але також для багатьох – герої. З такою логікою, наші нащадки будуть нас проклинати за натовський «хомут» (точніше – кабалу) і… прославляти за «політичну гнучкість» (!?). А хто буде конкретно відповідати за винародовлення 6 млн українців, котрих не стало з 1991р. і яку частку цієї відповідальності візьмуть на себе єв-ро/інтегратори?! (чи не «світові цінності» їх вигубили?). Гарантую – ніхто і ні-коли! З юдо/християнською інтернаціональною дієвістю наш керманич, як і його «батьки»-попередники-президенти, очевидно, також лишаться в «геро-ях» (перший про/український президент сучасності нагадує перший млинець, котрий комом-клубком – мусимо хоч щось «споживати», отже й підтримувати його в проукраїнських порухах мусимо).

Над нами, сучасниками, проводиться програма тотальної дезорієнтації, маніпуляції та містифікації. Ми, навіть не бажаючи, користуємося парадигмою юдо/християнства (принаймні, крутійства, пристосуванства, комплексом мен-шовартості – хтось нас захистить, – рабською психологією) і тому віддаватися, як казав один з виступаючих, у політичних альтернативах на «розсуд» підсві-домості, більше довіряючи їй – також щонайменше недоладний ляп.
Питання двомовності, і територіальної цілісності повинні теж розгляда-тися з позиції рідновірських, базових духовно-інтелектуальних джерел, хоча апріорі ці питання вважаються основоположними факторами національної безпеки України і такими, що не піддаються обговоренню в силу їх однознач-ної суті.
Щодо міжнаціональних відносин існує така непопулярна точка зору:

Наявне існування національних меншин зорганізованих в десятках етні-чних представництв (громад, товариств, земляцтв, об'єднань), неспростовно вважається як відцентровий фактор державотворення в силу ментально-культурологічної орієнтації нацменшин до своєї MEGA TERRA (Великої Землі) – і це природно. Так само, дзеркально, представників української діаспори, котрі іще «десь там» не асимілювалися і тяжіють до нашої української MEGA TERRA можна вважати своїми агентами впливу в державах їхнього поселен-ня, що, по-перше, для тих держав постає деструктивним чинником та, по-друге, на жаль, мало використовується громадським проукраїнським рухом та відповідними органами держ/управління України як україно/центрична сила. Але і в цьому питанні необхідна аналітична кореляція з рідновірських джерел.

Особливу увагу варто приділити питанню міграційних рухів, що без-посередньо торкаються проблеми нац/безпеки майбутнього не лише України, а й цілого світу. Про «перемішування», відсутність «грека чи то юдея» утовкмачується гоям сіоністичними джерелами, починаючи від т.зв. «Старого Заповіту»… Існування про табуйовану науку ТЕЛЕГОНІЮ – ніхто а ні пари з вуст – хіба це не завдання рідновірів поширювати і про неї знання? А теза, котра прозвучала на попередньому обговоренні про потребу «перемішування» населення «для пришвидшеного формування нації» викликає незапокоєння: при благословенні рідно/вірами цієї ідеї державні чиновники чимдуж почнуть мало що «перемішувати», але для його прискорення наповнювати всією можливою афро/азійською жовто/чорною субстанцією українську зріджену масу. Цю картину «утворення нації» метисованої України можна спостерігати на вулицях не лише українських міст, але й сіл, де у вишиванці (яка «радість») якийсь Абдурахман Мгбдовбд-ня вже навчився не закушуючи під кальян і «там-тами» репом гундосити «не-се Галя воду».

В цьому контексті, також зауважу, що за максимально ідеальним визна-ченням поняття «НАЦІЯ» (з появою-відродженням рідно/вір'я) воно отримує зовсім інший, не класичний смисл: народ, котрий еволюційно вивершив державницькі ознаки і не втратив власного, автентично/етнічного Бо-го/розуміння. Котрий не послуговується запозиченою духовністю, тра-диціями і з цього витворює власний інформаційно-освітньо-культурологічний простір. Такими народами спостерігаємо: Японію, Китай, Індію. Спробуйте додати. (Юдеї свою «культуру» скомпілювали в народах свого перебуван-ня/визиску). Ця теза, нажаль не сприймається навіть самими рідно/вірами, але ними ж і не спростовується.

«РІДНА КРОВ, РІДНА МОВА, РІДНА ЗЕМЛЯ, РІДНА ВІРА» – ось основопо-ложна універсальна константа, максима, котрою рідновіри повинні керуватися у всіх своїх справах. Так вимагає крайньо права позиція в згадуваному політ/діапазоні.

V. Отже, підсумовую: вся політична світова і українська справа в тому, якими методологіями встановлюється новий світовий порядок гуманоїдами/недолюдами, і як на сучасну вакханалію, у протистоянні цьому, відповідали наші мудрі попередники, як ми вміємо користатися їх мудрими заповітами. І наше реагування на виклики сучасності можливо реально/дієве лише з цих опорних точок зору – «стерео/бачення». По за цим – лише помилковість, поверховість, суб'єктивність та хибність власних уявлень. Це якщо вважати себе нащадками аріїв («благородних» – санскр.), традиціоналістами, націоналістами, рідновірами. Адже ми, «Дажбожі онуки», як ніхто міцно пов’язані духовними, ментальними зв’язками з нашими тисячолітньої доби предками, «дідами славними». І кому як не нам звертатися до них у порадах в сучасних манівцях блукаючи у пошуку стежини праведної.

ЯР КРАС