Більшість українства, незалежно від віросповідання, мови спілкування, майнового чи науково-освітнього цензу, партійності, безпартійності, суто євроатлантичної, чи суто євро-азійської орієнтації, досі навіть на рівні усвідомлення не розуміє, що з ним сталося 28 червня 1996 року, тобто під час голосування Верховною Радою за прийняття Основного Закону України. А сталося те, що тоді етнічний Український Народ, як україно так і російськомовний, замість конституційного узаконення де-юре був остаточно ліквідований як суб’єкт правових відносин з допомогою примітивного граматичного шахрайства на кшталт «казніть, нельзя поміловать!». «Бути такого не може!» – вигукне здивований скептик. Але нехай здивований скептик зверне увагу на початкову фразу, особливо на розділовий знак, тире, перед словом «громадян», преамбули сучасної Конституції України, а саме: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, …». Якби на місці розділового знаку - тире стояв сполучник «і» або «та», то не виникло б ніякої юридичної казуїстики. Не виникло, можливо, б ніяких питань, навіть у нинішньому варіанті преамбули, якби українці не були роз’єднані на україномовних та рускоязичних, не були розтягнуті церковниками в напрямках московського, константинопольського, римо- та греко-католицького варіантів юдохристиянства, на безліч взаємно ворожих угруповань, тоталітарних сект, партій тощо. Отже збереженню та зміцненню УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, як окремого юридичного суб’єкта внутрішнього та міжнародного конституційного права в сучасних умовах могла б сприяти малесенька конституційна поправка до преамбули, що полягає в заміні розділового знака сполучником: «від імені Українського народу та громадян всіх інших національностей України,...». Саме таку юридичну формулу слід вживати для юридичної ідентифікації українців. Її не пізно і зараз закарбувати в Основному Законі. Потрібна тільки конституційна більшість голосів депутатів ВР – 300 і більше. Але «наші» тяжко вчені законодавці та професійні інтелектуали роблять вигляд, що не помітили, або, помітивши, не знешкодили підсунутої україножерами лінгво-правової пастки. Анекдотичну граматичну конструкцію типу знаменитого листа ярмаркового Івана до рідних батьків: «Дорогі мої родителі, свині. Всі поздихали. Зостався один кабан – ваш син Іван» тяжко вчені інтелігенти та доценти з кандидатами ВР возвели в ранг преамбули Основного Закону. І тому нацменшини раптом, юридично «проковтнувши» українців і будучи захищеними різними доморощеними законами, ратифікованими європейськими хартіями, законами про мультикультурне розмаїття та деклараціями ООН, узурпували повне право самим називатись українцями і ніяк не зважати на права так званої «титульної» нації, про яку нема в Конституції жодної статті, а в законодавстві – жодного закону. Тобто самоназву «українці» під безглуздо дурнуваті патякання інтелігентних демолібералів про «політичну націю», «толерантність», «громадянське суспільство», «гендерну рівність» тощо абсолютно не структурована по вертикалі, і розшматована по горизонталі титульна нація, з подачі тих же демоліберальних парламентських законотворців – юристів та економістів, віддала сусідам, як свого часу віддала московітам самоназву «Русь». Воістину традиція наступання простаками на граблі непідвладна усвідомленню. Тепер, скасувавши 5-у графу в паспортах, свідоцтвах про народження, анкетах тощо, інородці та їхні депутати-сателіти змогли не тільки в українському гімні скасувати вислів «браття українці» і замінити його висловом «браття молодії», але й продовжують знущально нехтувати окремим рядком держбюджету видатків на культурні та будь-які інші потреби корінних аборигенів. 78% українського населення, незалежно, підкреслюю, україно чи російськомовне воно, яке вчора ще вважало себе титульною нацією, зненацька опинилося поза законом і, замість монолітного національного єднання, займається, на превелику втіху церковників та демолібералів, безглуздим протистоянням на міжконфесійному та язиково-мовному ґрунті. Тобто – тепер ставленики олігархії та бандократії можуть на повних законних підставах ігнорувати фізичну присутність українців в Україні, як колонізатори ігнорують племена аборигенів в Америці, чи в Австралії. Чим вони успішно і займаються. Хто навіть при комуняках міг уявити собі, що таке можливе в незалежній Україні? Нинішнє неосовкове юридичне поняття «український народ» - не що інше, як нове, але набагато гірше видання колишнього «совєцького народу», бо тоді не було ніяких, принаймні офіційно, чи конституційно узаконених, привілеїв різноманітним нацменшинам у вигляді безглуздо ратифікованих робітничо-селянськими законодавцями євро хартій. Але інтелігентні демоліберали під проводом драчів та павличків іще за доби зародження славнозвісного «Руху за перебудову», висунувши на пост Президента України печально знаменитого Кравчука, стали на шлях хвостизму в фарватер ворогів роду людського. Вони, збанкрутілі демоліберали, не тільки не мали і не мають власного бачення української перспективи на рівні майбутньознавства, але й, під акомпанемент нескінчено-жалібної «пісні» про українську національну ідею, не спроможні навіть на рівні категоричного протесту заперечити зловорожі глобалізаційні проекти винищення корінних українців на 50% ( чи 75%!) до 2050 року під виглядом керованого прогнозу. Саме звідси - прихватизація густо политої кров’ю українських героїв і потом українських трудівників грандіозної спадщини українських предків неукраїнцями. Саме звідси тотальне знищення вітчизняного виробництва. Саме звідси - безробіття, жебрацтво, проституція, наркоманія, работоргівля, торгівля українськими дітьми та їхніми внутрішніми органами… Саме звідси - відсутність на розкладках україномовних газет та журналів, наклади яких в сотні разів менші накладів шовіністично налаштованих ЗМІ інородців. Саме звідси - ганебний ярлик суцільного неформату з боку телеканалів на будь-яке українське культурне явище – пісню, книжку, виставу, звичай, обряд, ритуал, науку, медицину, технологію. Саме звідси на тлі режиму найбільшого сприяння тоталітарним сектам типу «свідків єгови» або «посольства божого», які незворотньо калічать свідомість колишніх українців - сектантів, невизнання і нахабна інформаційна блокада владними структурами такого яскравого суспільного явища, як бурхливий розвиток відродженого зусиллями Великих Українців споконвічного Рідновірського Руху. Саме тому на чемне зауваження про необхідність висунутим з середовища приблудних, хамуватих мігрантів очільникам державної телерадіокомпанії користуватися на державній роботі державною мовою, які не-будь новоспечені табачниками керівні нацмени, самі проявляючи печерний расизм, можуть нахабно і безкарно обізвати расистом корінного толерантного українця Романа Скрипіна.  
        Одним словом – узаконена Конституцією українська нація – є проблема, не узаконена Конституцією українська нація – нема проблеми. Диво-дивне, що не тільки українські демоліберальні діячі, але й більшість ультра націоналістів цю обставину наполегливо ігнорують. Щоправда, можливо, й були якісь спроби реєстрації законопроектів щодо пропорційного представництва українців та нацменшин у ВР. І, здавалося б, реалізувати такий проект не так уже й складно. Є купа законів про нацменшини, кількість яких, близько 22%, відома. Все інше населення України – питомі етнічні українці. Зарезервуй за ними, тобто за етнічними українцями, 78% місць в парламенті тай годі. Арифметична задачка для 5-го класу неповно-середньої школи. Але ж де сьогодні взяти питомих етнічних українців, якщо згідно з нинішньою Конституцією, як і в часи Пилипа Орлика, який вважав козаків нащадками хазарів, українців юридично нема? Корінних українців наприкінці голодоморного ХХ століття перекреслено одним-єдиним тире. А замість них, з допомогою того ж тире, узаконено громадян усіх національностей, тобто будь-яких мігрантів та зайд, кого завгодно крім українців. Тож чи не є помпезне відзначення круглої 300-літньої дати укладення неукраїнцем Пилипом Орликом та євреями братами Герциками ніколи не діючої «конституції Пилипа Орлика», початком (чи продовженням?) відродження ( фонд Джорджа Сороса так і називається «Відродження») до тла знищеного Великим князем Святославом Хоробрим, Віщим Олегом, Володимиром Мономахом та іншими захисниками праукраїнців та українців 1-го Хазарського каганату на терені України? І від кого ж тоді захищав нас Святослав Хоробрий від хазарів, чи від козаків? І якими словами насправді потрібно починати славнозвісну пісню про Галю – «Їхали козаки…», чи «Їхали хазари…»? Просто безголов’я якесь, від цих запитань! Наразі литвиновець Олег Зарубінський спробував був провести через ВР законопроект про карну відповідальність за образу української національної гідності та честі. Однак навіть після пристрасної агітації одержав всього-на-всього 190 депутатських голосів. Не пройшов законопроект тезки Віщого Олега. Бо яка може бути честь та гідність у тих, хто поза законом? Напевне тому трохи згодом, спересердя, фракція Литвина в повному складі не дала жодного голосу за відставку міністра-україножера Табачника. Бо злодії в законі, як напевне про це диктує депутатам їхня перелякана колективна підсвідомість, неминуче мусять мати пріоритет перед тубільцями! А й справді, яка гідність чи честь може бути в депутатів нації, якої юридично нема, яка не є суб’єктом конституційного права? Тому й солов’їна, соковита, співуча, неповторна, калинова мова, навколо якої упродовж століть пролито море крові та сліз, зламано мільйони списів і людських доль Соловками та Сандормохами, для будь-якого московськомовного нацмена чи приблудного зайди необов’язкова. Бо нема закону про карну відповідальність за образу гідності та честі аборигена. Але чи слід нам, вчорашнім українцям, покірно миритись з ідіотизмом преамбули Основного Закону України і на догоду інтелігентним демолібералам та україножерам, які поставили власні шкурні інтереси над будь-яким законом, мовчки вислуховувати теревені про диктатуру Закону? Наші героїчні козацькі предки (переконаний, що вони таки нащадки не хазарських гендлярів та работоргівців, а воїнів грізного Одоакра (а, може, Одоукра?) та Святослава Хороброго!) на відміну від давно винищених хрестоносцями еллінів та римлян, які казали: «Хай провалиться світ, аби торжествував закон», мали прислів’я: «Нужда закон міняє!». Тож прислухаймося до предківських порад. Бо в умовах відсутності державного захисту українців спасе тільки самозахист. А найголовніша передумова успішного самозахисту – усвідомлення ситуації. Одначе, крім усвідомлення небезпеки, для розв’язання проблеми необхідні етапи: розуміння, самоорганізація, планування і концентрація сил, засобів, коштів, вишкіл кадрового потенціалу, підготовки, реалізації, утримання досягнень…Тож розпочнемо виконувати власну, українську подорожню мапу самозахисту, чи будемо і надалі плентатись в хвості запланованих і реалізованих хазарськими україножерами програм та проектів? Адже навіть кримські татари зуміли само організуватися. З найвищими органами їхнього національного самоуправління - курултаєм та меджлісом змушені рахуватись і законодавча, і виконавча, і судова влада України. У Верховній Раді уже кілька років лежить кримськотатарський законопроект про визнання кримських татар корінним народом України. Кримські татари зуміли домогтися обов’язкової квоти власного представництва в центральних органах «української» влади. На черзі справжні нащадки хазарів – караїми. Але за 20 років так званого перехідного періоду не знайшлось жодного українського депутата, який би подав і провів через ВР аналогічний законопроект стосовно етнічних українців, як справді споконвічно корінного, титульного народу України, який нізвідки не прийшов і живе на рідній українській землі плодами власної праці іще з часів Мізинської стоянки. Немає нині серед іменних блоків та численних паразитичних хазаро-християнських партій політичної сили, яка поставила б перед собою і виконала завдання конституційного визнання та згуртування різномовних та різноконфесійних питомих етнічних українців, як титульної, споконвічно корінної, етнонаціональної спільноти. І проблема, здавалося б, не така вже й безнадійна – для початку у вищенаведеній формулі преамбули Конституції України скасувати розділовий знак – тире і замінити його сполучником та. Бо за Сковородою «невидиме керує видимим».
      Але, це означає, що українці мусять організуватись у потужну етнополітичну силу самозахисту. І така сила на сьогоднішній день бурхливо росте і міцніє. Ім’я цієї споконвічно-традиціїної сили нації – українські рідновіри, які завжди були і залишаються осередком української споконвічної корінної етнонаціональної спільноти. Саме вона, користуючись мудрістю близьких і далеких предків та праотців - трипільців, роксоланів, скитів, антів, русів, козаків, гайдамаків, воїнів ОУН-УПА здатна розуміти таємну суть вчорашніх і сучасних подій та явищ. Саме вона, українська споконвічна корінна етнонаціональна спільнота, не будучи обтяжена зловорожим хазароліберальним гіпнотичним засліпленням, здатна усвідомлено, в інтересах українців, контролювати минуле. А хто контролює минуле, той керує майбутнім. Хто керує майбутнім, той заволодіє сучасним.

СИВОЯР   3. 04. 2010