...З нагоди 200-річчя від дня народження Гоголя Миколи Васильовича, Великого Українця зі світовим ім’ям, що своїм даром творчості став на шлях підкорювача Росії; захисника й утверджувача Української Духовності на чужому інформаційному полі, терені завойовника; який визначальну свою роль зіграв в реабілітації України, піднятті її (престижу) з «великої руїни» (приймаючи участь в «образовуванні» Росії), а також, як одного з предтеч «Духу Нації» – Кобзаря Духовних Настанов.

Для прослуховування «Коментарів…» і вірша «Гоголю» кликніть мишкою

У прослуханому Вами щойно коментарі Добродія до вірша «Гоголю» згадується фраза-формула об’єднання: Творімо коло споріднених душ із «і мертвих, і живих, і ненароджених», щоб «Огонь небесний той…» не гас.

Ця фраза-формула об’єднання нації через налагодження втрачених зв’язків світоглядного споріднення душ, безумовно потребує ще більш розширених пояснень і не одного обговорення. Поки ж є нагода познайомитися з досвідом душевного сходження до своїх світоглядних витоків самого автора цієї фрази, яким він ділиться у преамбулі до своїх «Коментарів до Велесової Книги». ( Фрагмент преамбули до Коментарів Добродія до «Велесової Книги» додається.)

Другим моментом із прослуханого, що потребує більш розширеного обговорення, є показ образів Сковороди Г. С. і Гоголя М. В. як духовних Мужів роду Українського, що постали захисниками від його понищення. Про це можна знайти в Фрагменті Коментарів Добродія до «Велесової Книги» , який додається.

Щоб належно оцінити роль духовних Мужів, необхідно не забувати, що то був за час, в який вони жили. До якої упослідженості впала тоді Україна, коли її як такої ще не було, а від тієї славної, що була раніше, навіть, ім’я відібрали (вкрали) і під Руссю (Росією) розумілось уже зовсім інше, а хто такі ті, що значилися раніше під іменем Русь, їх стали забувати, оскільки кожного, хто пробував про минуле нагадати, піддавався церковній анафемі і світській розправі. Лише доноси один на одного дозволялося писати царю-батюшці.

Саме Гоголю М. В. вдалося першому переламати ситуацію, застосовуючи свій природній дар-талант (для розвитку котрого потребувалося середовище певного рівня талантів, які б мали спорідненість душ, – що й спонукало його до пошуку такого в Петербурзі, оскільки в Україні життя завмерло), пробити іншу дорогу-традицію для своїх наступників. Відомо, що з ним пов’язаний бурхливий розвиток літературного процесу в Петербурзі.

Коли ж він повернувся, маючи вже визнане ім’я й досвід, щоб наступним своїм кроком виконати бажання: в Києві запустити процес розвитку історичної науки на базі дослідження (яке він сам уже і розпочав) минувшини України-Руси, – отримав замість підтримки спротив (чия тут більша вина: Петербурга чи Києва – було б добре дослідити), що й змусило його покинути і Україну, і Росію та виїхати на довгий час в Італію.