КОМЕНТАРІ ДОБРОДІЯ до "РОЗРИТА МОГИЛА"
| РОЗРИТА МОГИЛА |
Коментарі ДОБРОДІЯ |
|
| Світе тихий, краю милий Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? “Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати”. Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки?–Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, – Не плакали б діти, мати не журилась. 9 октября 1843 |
Не:02.01.2005 Не:02.01.2005 Для того щоб показати це й нам і допо-могти побачити шляхи виходу з цього стану, ВІН одного разу повернувшись до України, заводить з Нею бесіду, звертаючись до Неї в трьох іпостасях: |
|
| "Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі." |
Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… |
|
|
за що Вона: “Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала”. |
||
|
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині "РОЗРИТА МОГИЛА" |
Але тут потрібно звернути увагу, як по-різному називає Вона синів своїх, одних, перевертнями, недолюдками:
| “А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, |
Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати.”, |
а Богдана – “Нерозумний сину!” і ще –“Ой Богдане, Богданочку!” Так може звертатися мати лише до люблячого сина, а тому й слова “У колисці б задушила, Під серцем приспала.” – не що інше, як сердечний прояв емоційного пориву в момент заподіяння великої шкоди, вчиненої ненавмисною дією дитини, яка не хотіла цієї шкоди, яка й сама, може не в меншій мірі страждає, що так сталося.
А ще, чому до Богдана таке не однозначне ставлення, бо в Ньому також сконцентрований ДУХ НАЦІЇ. Тому й ТАРАС не спішить давати оцінки, а промовляє про Нього вустами всієї України. І в цьому ми стаємо очевидцями дійства, як ДУХ НАЦІЇ від одного втілення передається (переливається) до другого, прийшлому на зміну, з одночасною переоцінкою виконання МІСІЇ в попередньому втіленні. Отже, повертаючись до розповіді Матері-України, із того, що Вона згадала про Богдана, як нерозумного сина, обірвавши на пів-фразі приємну згадку про своє колись панування “на широкім світі”, говорить не тільки про те, що Він став можливою причиною втрати такого панування, але й про те, що згадане “панування” відбувалось при Ньому. Далі із розповіді ми дізнаємося із того, як Його колишучи, “...співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю”. Із чого переконуємося, що й панування, про котре з такою приємністю згадує Мати-Україна, власне, й було завойоване Богданом.
Необхідно наголосити, до Богдана Україна: “ридала, Виглядала во-лю”; – а після Богдана й по сьогоднішній день: “Степи мої запродані Жидові, німоті,..”– і тільки в часи Богдана для України є отим рідним і приємним про, що хочеться пригадувати, а отже, до чого хочеться повертатися.
Ось чому ТАРАС, зійшовши на Землю для продовження творення розпочатого Богданом, так обережний з висловами, взагалі нічого не говорить від свого імені, а вслуховується, що говорять про Нього інші.
Одночасно, найбільше увага ТАРАСА прикута до думки й працює над тим, щоб знайти виразну й зрозумілу для нас форму, через котру можна було б передати думку про те, як мусимо виходити з цього надзвичайно запущеного стану. Вслуховуючись в душевний крик Матері-України, в її словах:
| “І могили мої милі Москаль розриває… |
Нехай риє, розкопує, Не своє шукає,” – |
перехоплює кинуту ненавмисне думку, продовжуючи її розвивати дещо в іншому погляді, саме в напрямку пошуку виходу зі становища:
| “Чого вони там шукали? Що там схоронили |
Старі батьки? – Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, –Не плакали б діти, мати не журилась.” |
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.
