Добродій: "Психогенетичний образ Минувшини"
ЯВ: Також до цього див.: Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
в ч. "ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ" 29.12.2010 - 15.01.2011
|
Стоїть в селі Суботові |
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ |
|||||||||||||||||||||||
|
Стоїть в селі Суботові Там-то він молився, |
українського самоврядування (один з бага-тьох в Україні). Зруйнування Суботова, як і багатьох ін-ших подібних до нього, польсько-литовсь-ким елементом. Організація українського елементу нав-коло Богдана і витіснення польсько-литов-ського елементу за межі України. Побудова українського самоврядування на всій території України означеного в “Розритій Могилі” як:
Але через деякий час сталося інше, за-мість польсько-литовського елементу:
І це не повинно сприйматися нами тільки як докір БОГДАНУ, а як аналіз ТАРАСОМ ситуації. |
|||||||||||||||||||||||
| 05 | 01 |
Отже, вихід із Польсько-Литовського державного конструктиву для Українського національного суб’єкта стало неминучим. Але, разом з |
01 | 05 | |||||||||||||||
| Пя | 07 | 07 | Пя | ||||||||||||||||
| 07 | П | ||||||||||||||||||
| тим, це створювало для нього деяку небезпечну ситуацію в налагодженні сто- | 03 | 05 | |||||||||||||||||
| сунків щодо інших держав. Яка могла б нагадувати, наприклад, таку модель ситуації, коли б ото черепаха раптом позбулася своєї захисної черепашки. Їй трудно було б тоді берегти себе від посягань хижих звірів, необхідно було б на деякий час десь пересидіти поки нова черепашка в неї не відросте. | |
|
Так подібно і Україна тоді виглядала, не маючи в своєму середовищі достатньо |
|
|
сформованого структурного державного управлінського апарату. Колишній свій потенціал вона розгубила, а то і просто “подарувала” іншим народам: Литовському, Польському або тому ж Московському, втративши значний його заряд за часи бездержавності протягом зміни декількох своїх поколінь. |
|
| В силу означеного, перед Україною постали наступні варіанти для вибору пода- |
|
|
льшого розвитку: |
|
| Від першого варіанту ми “відмовилися” зразу, так як ніколи до такого розвит- | |
| ку подій себе не готовили. Козацькі набіги, наприклад, на Кафу чи Стамбул в рахунок, очевидно, йти не можуть. Зробити набіг на територію противника, навіть не стільки із-за помсти за те, що противник зробив набіг на твою територію, а виключно заради визволення своїх мирних людей чи побратимів козаків, що попали у ясир (полон), згодьтеся, не одне й те саме, а вже дещо інше ніж коли: війська котроїсь із держав займає територію другої держави і запроваджує там своє багаторічне правління. | |
| Прикладами подібних заходів можна назвати дії Франції або Германії, хоча вони | |
| й несуть в собі два різні способи | |
| Франція, за рахунок намагання зупинити процес розпаду імперії (ЯВ: мається на | |
| увазі Римської), спромоглася до певного часу уберегти її на території (часи Карла Великого) більшої від сучасної Франції, на осколках котрої подальшого розпаду імперії, і утворились пізніше держави: Франція, Германія, Італія. | |
| Тобто, Франція, прагнула утримати на своїй території уже сформований Римсь- | |
| кою імперією державний устрій (порядок) і намагалась утримати його на якомога більшій території, що й послужило більш стійкому усталенню його на основній території Франції, перетворюючи її на довгий час законодавцем політичної гри між державами. | |
| Цікаво тут згадати в цьому зв’язку часи Наполеона. Якщо цей період означити | |
| як вибух внутрішнього розвитку Франції, її порядку, то зрозуміло, що для його закріплення ( ... ) на основній території потрібно на перших порах заполонити ним якомога більшу територію. Що, власне, і відбулося насправді у формі наполеонівської війни, яка охопила майже всю Європу і докотилась до Москви, а після чого порядок удовольнився в рамках території Франції. Отже, відбулось повторення процесів тих, що первинно сформували Францію. | |
| Причина завойовницьких настроїв Германії, дещо інша. На відміну від Франції, | |
| яка ще встигла побувати в ролі частини території імперії, Германія скоріше була однією із тих рушійних сил, що зруйнували імперію. А тому для неї імперія осталась отим чутим «знадливим звуком», який хотілось би відтворити. Ось чому Германія весь час марила нею і бачила себе в ролі відновлювача імперії. Але для того, щоб бути хоч якось причетною до імперії, й започаткувала спосіб завойовування собі імператорського титулу через папський престол, тобто, через помазання на імператора папою германського короля, для чого й повторювалися періодично походи новосходжених спадкоємців для завоювання Риму, Ватікану, щоб примусити папу освятити своє сходження на престол Священної Римської Імперії, як називали її Германці. | |
| У зв’язку з цим і відбувалась (повторювалась) Європейська політична гра, в яку | |
| втягувались крім Германії, Італії (Ватикану з папським престолом) і інші держави Європи. | |
| Отже, помічаємо різницю, якщо Францію і можна назвати як таку, що намагаєть- | |
| ся вгамувати свою ностальгію за імперією, складовою якої вона була сама в свій час, але її внутрішнього запалу і бажання вистачає не стільки для того, щоб відновлювати імперію, скільки для того, щоб витворений у собі новий порядок більш раціонально закріпити на своїй території; то Германія намагається придумувати сама імперський порядок, по якому мали б жити всі решта членів Європейської спільноти держав. | |
| Для порівняння з двома приведеними формами імперій, необхідно згадати й іще | |
| про одну, у Російському варіанті, і пригадати, як вона утворилася. | |
| Перш за все пригадати її спадкоємство від Монголо-Татарського конгломерату | |
| (каганату), основою об’єднавчого процесу у якого було насильство більшості над меншістю (і підпорядковування другої першій), збиранням меншостей в єдину більшість. А до цього принципу було додано елемент добровільності, який уміло використовувався Московією у стосунках з народами, що знаходились на межі між Російською імперією і іншими імперіями чи блоками держав, насамперед, як Османська і Германська імперії, або Речі-Посполитої. | |
| Смисл принципу добровільності, який застосовувався Росією, полягав у тім, що | |
| Росія завжди брала, немовби, під свій захист держави, яким загрожувало бути поневоленими з боку зазначених імперій і блоку держав. Потім уже з “упійманою” в такий спосіб жертвою робила, що хотіла, “перетравляючи” її якомога до найменших елементів, котрі й ішли на штучне утворювання конгломерату з різноманітних народів. | |
| 05 | 01 | Потрібно дещо сказати й про релігійні світи, характеризуючи їх у порівнянні. Так, на противагу Християнському світу був створений мусульманський. Відбулось це в зв’язку з тим, що насправді ведичне | 01 | 05 | ||
| Су | 08 | 08 | Су | |||
| 08 | Ві | |||||
| вчення Христа юдеями було зфальшовано, про що мусульманам (вони, якщо | 03 | 05 | ||||
| їх спитати, розповіли б нам зовсім іншу історію Ісуса Христа та де знаходиться його могила, ніж про це розповідають юдейські християни) було добре відомо, як свідкам такого фальшування, котре відбувалось на їхніх очах. Але юдеям удалось поширити таке фальшоване вчення серед інших народів (що не бачили як фальшувалось вчення) особливо серед європейських, де воно й закріпилось. | |
| Але само християнство, знову ж, ділиться на два головні світи (якщо не врахо- | |
| вувати, як третій, наприклад, протестантизм, – що є модернізацією католицизму з підпорядкуванням місцевим основам, – одна з форм протистояння намаганням католицизму всіх підкорити єдиному християнському центру) на (так званий) православний та католицький. Різниця між ними у способі розповсюдження Християнства. Якщо Візантійський – узгодженням (хоча й нав’язуючи християнство іншим народам, але все ж узгоджуючи його, пристосовуючи, з місцевими звичаями), то католицизм – безкомпромісно, жорстко запроваджував свої канони, нехтуючи чужими звичаями. | |
| Ще потрібно помітити ті особливості двох світів (напів-світів), що католицизм, | |
| будучи захищеним (маючи захищеним свій центр в Римі) від мусульманського світу, почував себе в ролі повелителя цілих держав, що перебували в колі цього світу. Тоді як Візантійський (його головний центр Константинополь) терпів залежність від мусульман і змушений був, з однієї сторони, дрібнитись на центри, котрі розміщались на територіях різних держав, а з другої – шукати захист у більш могутньої і незалежної від мусульманського світу держави, пробуджуючи разом з тим, її до розвивання своїх амбіцій могутньої держави-імперії, що й проявилось, як відомо з історії, у державі Росії. | |
| Як бачимо, це, немовби, було протистояння двох світів, насправді ж – це був | |
| спосіб заставляння інших народностей сперечатися між собою на тему Християнства (штучно витвореної віри-релігії), приковуючи їх увагу до неї, впроваджуючи тим самим у свідомості таких народів чужі їм релігію і звичаї. | |
| Цікаво, мабуть, було б ще дослідити щодо наших завойовницьких нахилів у ви- | |
| падках козацьких походів у складі польських військ у війнах з Туреччиною чи Московщиною за часів Конашевича Сагайдачного. У випадку війни з Московією, Польща могла оправдовувати свої заходи тим, що начебто вона відвойовує назад “свої” польсько-українські землі. У випадку з Турцією – козаки виправдовувались тим, що вони виступають не від імені України, а від імені Польщі, у якої перебували, як найомні війська на службі. | |
| Такі примітивні хитрування в кінцевому рахунку обертались проти наших інтере- | |
| сів, коли виявлялось, що ми не стільки зуміли одурити когось, скільки одурили самі себе, так як дурити – не наша властивість. | |
| Але в цьому аспекті цікаво оцінити, як Україну так і Польщу. Необхідно зверну- | |
| ти увагу, що Польща ні до в статусі Речі-Посполитої ні після Речі-Посполитої такого розквіту своєї могутності, у порівнянні з іншими державами, не мала, як в часи Речі-Посполитої (тобто тоді, коли до її складу у найповнішій мірі і добровільно входила Україна), – сперечалась за землі з Германією, викликала певну повагу у Франції. | |
| Таким чином, можна стверджувати, що саме цей (якоюсь мірою добровільний) | |
| об’єднавчий момент спричинив до спалаху могутності Речі-Посполитої, але Польща, звичайно, цього не зрозуміла (або не хотіла розуміти), всі заслуги перетягуючи на себе. | |
| Тут потрібно ще, для більш точного бачення й розуміння, розрізняти відігравання | |
| ролі Українського елементу у випадку, спершу, його входження в переважній більшості під юрисдикцію Литовського Князівства і тільки в незначній частині до польського і угорського, як засобу відмежовування від можливості бути приєднаним до Монголо-Татарського каганату, і у випадку – перебирання Польщею від Литовського князівства Українського елементу під свою юрисдикцію. | |
| У випадку першому спостерігався процес руйнації ще недостатньо створеного | |
| державного апарату Литви більш упорядкованішим конструктивізмом Українського бачення державотворення, а отже, й загроження перебиранням державного управління Литовською державою з боку українського елементу. Власне, це й спонукало до пошуку додаткової зовнішньої допомоги в протистоянні за владу з українськими силами. Тут знову цікаво спостерігати за тим, як це все відбувалося (я не думаю, що в цьому міг бути якийсь далекоглядний політик, що зумів все так добре передбачити й налагодити). Литовські князі в своїй особі стали поєднувати дві державні посади: Великого Князя Литовського і короля Польського, спричинюючи до об’єднання двох держав в одну Річь-Посполиту. Але, якщо титул Великого Князя Литовського діставався по спадковості від батька до сина, то щоб стати королем потрібно було пройти виборчі процедури у Польщі. Про те, чому Литовським князям, так “кортіло” боротись за Польську корону, було сказано раніше, – для того, щоб утримувати у “покорі” Український елемент. Польща ж чому віддавала перевагу Литовським князям перед своїми претендентами (особливо на перших порах), також зрозуміло, та щоб мати нагоду заволодіти Українськими землями, відбивши їх, як більш досвідченіший державотворець у менш досвідченішого. | |
| Звідки узялася у Польщі манера закликати на свій престол “державних мужів” зі | |
| сторони? А це не що інше, як прояв слав'янської натури. Пригадаймо часи перед Київською Руссю (Ляхи тоді ще не були відпочковані від Руського дерева), коли перехопили наш престол варяги (авт.: про це детальніше див. далі), які і вчиняли нам лад у Київській Русі. | |
| Тепер щодо різниці нашого спільного державотворення з Литовським народом і | |
| Польським. У випадку з першим, наші народи були досить різні настільки, щоб відчувати цю різницю і, як наслідок, перебування їх в такій близькості, спричинювало до руйнування одних звичаєвостей іншими, а оскільки в нас потенціал був більший і кількісно ми їх переважали, то це й призвело до тієї «колізії», про яку уже йшла мова раніше. | |
| У випадку з Польщею, у нас були досить близькі звичаєві традиції, а тому ми для | |
| них були у нагоді в ролі отого внутрішнього енергетичного джерела, яким Поляки безкоштовно могли користуватися. Всі наші державотворчі і інші напрацювання безцеремонно привласнювались іншим народом без врахування наших інтересів. Це було своєрідним плагіатством, якщо можна примінити цей термін до міждержавних стосунків у даному випадку. | |
| І ще одне, на чому наші стосунки загострювались й псувались, так це із-за нашо- | |
| го небажання, а їхнього наполягання йти в Європу. Щодо нашого небажання, так це тому, що з нашим вєдичним багажом нам у Європі «не було чого робити». Саме в цьому, особливо панської частини польського народу, проявилась до нашого народу (поголовно без виключення до всіх наших верств) паталогічна, щира, непідробна ненависть. Про відчуття цих стосунків досить яскраво змалював Михайло Старицький у своїй трилогії «Богдан Хмельницький». | |
| Отже, саме в цьому наша з Польщею була найбільша розбіжність. Що ж до заво- | |
| йовницьких нахилів, то різниця між нами була не настільки великою. Просто Польщі в якийсь момент її історії попався «дармовий кусень», до якого вона стала привикати, а тут від неї його стали забирати, звичайно ж, уже не хотілось втрачати, от в сусідніх народів ця боротьба Польщі за Українські землі і постала як загарбницька. Що цікаво, ці завойовницькі нахили проявились у Поляків саме у стосунках до Українців, більше ні до яких народів, з боку інших: австріяк, росіян – вона сама зазнавала поневолення. | |
| Тепер повертаючись до Богдана, до його пошуків, як поступити після | 01 | 05 | ||
| визвольної війни, можна провести деякі теоретичні міркування в оцінці тих чи інших можливих варіантів розгортання перебігу подій. | 08 | Cу | ||
| 13 | Не | |||
| Розгортання подій у напрямку проведення Україною загарбницької (за- | 03 | 05 | ||
| вовойовницької) політики. Найбільш правомірним, мабуть, в цьому випадку було б завоювання Богданом самої Польщі. Але із описаного вище, очевидним є неможливість розгортання подій у такому напрямку, коли ми скоріше спровокуємо по відношенню до себе загарбницькі настрої у іншого ніж дамо в себе розвинути подібні. | |
| Найбільше на що ми спромоглися − це, як у випадку з Литвою, коли б нападник | |
| «розігнавшись» за своєю «жертвою», наблизившись, не зміг не те що її “проковтнути”, а навпаки, із-за своїх менших розмірів у порівнянні з “жертвою”, застряв би у її тілі, де й був би, як інородне тіло, “перетравлений” “антитілами” тіла жертви. | |
| Отже, завоювати Московію чи Туреччину ми тим більше не могли, хоча у війнах | |
| із ними в союзі з Польщею, чи без неї, не один раз їх перемагали. | |
| Ще міг бути один варіант, утворення союзу з Молдовією у її боротьбі проти Ту- | |
| реччини. І цей варіант бачив Богдан, посилаючи сина свого Тиміша (одружуючи на дочці молдавського господаря), але із загибеллю в бою Тиміша цей план втратив реальність свого виконання. | |
| Третій варіант у формі автономної самодостатності, який Богдан міг би вибрати | |
| для політичного самозахисту України, був неможливим за визначенням тодішніх правил, коли між державами велися безперервні воєнні дії за переділ кордонів. | |
| Певною мірою те, що запропонував Богдан можна розглядати, як цей третій ва- | |
| ріант, інша справа, що міждержавні протистояння, викликані порушеним балансом сил, у зв’язку з визвольною війною Богдана, привели до того результату, який і став можливим. Крім того, Український народ, який за довгі тисячолітні часи вироблення в собі уміння збереження своєї ідентичності, навіть, втрачаючи своїх керманичів, тоді був достатньо цілісним суб’єктом. Прикладами цього можуть бути “перетікання” його з невизначеності після зруйнованої державності татаро-монголами під юрисдикцію Литовського князівства, а віднесення деякої його частини до Польської державності, сприяла потім об’єднанню в тріумвірат народів Польщі, Литви і України. | |
| А в кінцевому рахунку, як нам відомо, Українському народу, знову ж таки, уда- | |
| лось зібратись в цілісності у лоні, спочатку, Росії, а потім Радянського Союзу. | |
| Тому можна говорити, що Український народ мав властивість самовизначатися | |
| з напрямком свого руху скоріше під дією середовища міждержавних політичних суб’-єктів, аніж покладаючися на своїх власних «керманичів». | |
| Отже, той факт, що Богдан “угадав” напрямок політичного “дрейфу” свого наро- | |
| ду, указує на його утаємниченій посвяті ВСЄВИШНІМ. А договір, котрий Він підписав із царем, був рятувальним стержнем, який оберігав від розмивання однієї народності конгломератом із різних народностей. І не вина Богдана в тім, що в ті часи ще не існували достатньо розвинені закони міжнародного права, на які можна було б у випадку порушення міждержавних договорів послатися. А тому й наша з вами доля залежала в основному від сили Богданового розуму закладеного в означений договір, а також від українських патріотично настроєних Мужів Нації і їхньої спроможності той договір оберігати від незаконних внесень до нього змін московською стороною протягом часу перебування України із Росією у стосунках визначених згідно цього Закону. | |
| Тепер ми стали свідками, доживши до часу, коли відбулось оте “відокремлення | |
| масла від сиру”, внаслідок політичного коловороту міжнародних мас, що у | |
| великій мірі сталося саме завдяки збереження Богданового договору. | 01 | 05 | ||
| А БогДан, необхідно розуміти, напевно знав значення договорів, хочби й | 09 | Не | ||
| з досвіду Хотинської війни. Польща тоді стояла перед загрозою бути поневоле- | 13 | Не | ||
| ною турками, тому король слізно й просив козацтво підтримати Польщу. Коза- | 03 | 05 | ||
| ки розуміючи, що після підкорення Польщі наступною буде Україна, на Великій Козацькій Раді 1621 р., у «Сухій діброві» ухвалили рішення прийняти участь у війні, висунувши зі своєї сторони вимоги до короля: збільшити козацький реєстр, надати релігійного рівноправ’я та визнати владу гетьмана на Україні. Але незважаючи на те, що основний тягар війни ліг на козаків, завдяки яким турецька армія була повністю розбита, польський король скоро забув про свої обіцянки дані Петру Конашевичу Сагайдачному. Оскільки ж вони не були в свій час скріплені договірним документом, то складно було потім в дипломатичних розмовах знову повертатись до цього питання. Більш того, навіть серія польсько-українських війн, що за тим прослідували одна за другою (тільки виснажували обидва народи), саме по тій же причині питання не вирішували. | |
| Очевидно, Богдан також знав, що на практиці міждержавних стосунків догово- | |
| ри не тільки пишуться, але й порушуються. Про це можна судити з розмови його з Максимом Кривоносом (див. трилогію «Богдан Хмельницький» М. Старицького), який дорікав йому після підписання першого невигідного для козаків договору із поляками, що це зв’язує руки і не дозволяє йому мститися полякам за ті всі їх кривди нанесені йому особисто і його народу. На те Богдан відповів, що в нього буде ще не один раз нагода мститися, бо знаючи поляків, переконаний був, що ті першими ж договір й порушать. Так невдовзі й сталося. | |
| Але він розумів, що складений договір дозволяє повертатись до нього знову й | |
| знову, щоб уточнювати і змінювати по взаємній згоді, кожного разу після чергової суперечки – яка й виникає як результат не вирішеності питання. Якщо ж своїх умов не фіксувати (як це було в часи, і не тільки, згаданого П. Сагайдачного), то вони й не будуть враховуватися ніколи і ніким. |
|
| І тому, сьогодні, після всього того кошмару, який випав на долю наших прадідів, | |
| дідів і батьків, ми можемо тільки від щирого серця, від усієї душі й досхочу нареготатись із отих їхніх дурних указів, які вони ото було надрукують: | |
|
«По милості Божій, «Великий льох» |
|
| або, якщо ми коли що-небудь подібне почуємо: | |
| «Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам…» «Стоїть в селі Суботові» |
|
| Бачите, що нам залишається їм сказати, якщо вони після 13 років нашої незалеж- | |
| ності і розпаду Радянського Союзу, вустами одного свого знаменитого співака все ще співають (один співає, решта аплодують) у своїх новітніх піснях («Сделан в СССР») такі слова: «Украина и Крым, Беларусь и Молдова – это моя страна…».. Що нам залишається їм сказати крім того, щоб вони мріяли і далі, скільки їм влізе. Ми розуміємо, що у них ностальгія, а тому, навіть, якось і не зручно не дозволяти їм так співати, поки це не заважає нашому життю. | |
| І тут ще раз хочеться стати на захист Богдана у безпідставності його звинувачен- | |
| ня в тому, що це, мовляв, він затягнув нас до Росії і закликати ще раз поглянути на самих себе, адже, навіть, у теперішній час, коли ми тільки-но звільнились від пут, уже починаємо знову гадати над тим, куди б нам скоріше податися: у Європу чи повернутись назад до Росії. | |
| Отже, перед нами та ж вічна проблема, як себе захистити, уберегти свою уніка- | |
| льну ідентичність. А щоб вирішити цю проблему, необхідно більш конкретніше сформулювати її. Для цього, в свою чергу, потрібно ввести такі розуміння (терміни) для визначення правил гри: | |
| – Політична модель, – Політичні суб’єкти, – Притягання між політичними суб’єктами, – Політичні зв’язки (і інші) між політичними суб’єктами, – Поле існування політичних суб’єктів, – Система, конструкція, структура із політичних суб’єктів. |
| Перш ніж давати визначення політичної моделі, для прикладу, розглянемо де- | |
| яку фізичну модель і спробуймо її порівняти з моделлю політичною з тим, щоб зрозуміти, що в них є спільного, і чи можна її як фізичну модель покласти на математичну. | |
