Календар

«    Травень 2012    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Березень 2012 (1)
Лютий 2012 (2)
Січень 2012 (4)
Грудень 2011 (1)
Листопад 2011 (2)
Жовтень 2011 (8)

Ваш світогляд?

Рідновір
Силенкиянин
Язичник
Звичаєвий козак
Християнин
Козак християнин
Атеїст
Комуніст
Іншої віри
Не знаю, що це таке


Популярні статті

Іван Сірко - український Нострадамус?

категорія: Висвітлення політичних подій України
автор: ЯВ

із Комсомолки                                         Версія для друку  

Павел ДИНЕЦ, Фото автора. — 19.01.2009

«Перлина Капулівки»

   – Ось ви в минулий свій приїзд весь день здуру за монетами пірнали, – дорікає кореспондентів «КП» Капулів-ській краєзнавець Леонід БУРДА, натякаючи на описані нами в номері від 21 липня 2008 безплідні спроби відшу-кати козацький скарб біля берегів Каховського  водосхо-вища. - А краще б  сходили до

Капулівським потомкам козаків більше до душі героїчний образ старого бюста, «списаний» скульптором із знаменитої рєпінської картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (тепер перенесено до місцевої школи) ...

Володимира Івановича Соломахи!

- Чим же він так унікальний?

- Фільм «Перлина Нілу» дивилися? Тут та ж історія - ця людина і є справжній скарб, жива реліквія!

Далекий пращур «перлини Капулівки» - Михайло Соломаха - на початку 70-х років XVII століття був джурою * у самого легендарного отамана Івана Сірка! Правда, на Січі юного Михайла називали Нелипою. Вірніше, Неклипою: хлопець незворушно, не кліпаючи, міг дивитися, що б перед ним не витворяли - плескали в долоні, розмахували шаблею і т. п. Але пізніше, коли джура вже сам став козаком і вносив до січового реєстру ім'я, своє і сина, писар пропустив букву «к». І щоб не переробляти заново весь величезний список, упросив Михайла залишити собі і синові прізвище Нелипа ...

З тих пір в цій родині з покоління в покоління передаються оповіді про непереможного кошового отамана Івана Сірка. Правда, шкода, що усно. Історики ж записувати унікальні спогади Володимира Івановича чомусь не поспішають ... Але ж є що! Усні перекази роду Соломах про деякі найважливіші події історії запорізького козацтва спростовують їх опис і трактування академічною наукою.

Офіційна історія бреше?

    Замість робочого столу у Володимира Соломахи - «робо-че» ліжко, все обкладене книга-ми з історії та краєзнавства. Залишає він її рідко: ось уже п'ять років через проблеми з хребтом не може ходити. Але заради інтерв'ю, зчепивши зуби, нащадок запорозьких лицарів таки встав.

- Ви ж, напевно, вчили в університеті історію Січі по Яворницькому? - Запитує Воло-
    Потомок джури І. Сірка
Володимир Соломаха зберігає у своїй пам'яті сімейні перекази, геть спростовуючи думку офіційної історії про Івана Сірка.

димир Іванович. - Але ж наш шановний академік, описуючи, наприклад, знаменитий бій у Січі на Різдво 1675 року, услід за літописцем Самуїлом Величко розповів багато неправди!

- Напевно, перебільшили втрати ворога: там полягло не 15 тисяч яничарів, а менше?

- Ні, втрати турків дійсно були саме такими. Та ще додайте сюди до 20 тисяч татар, що кинулися в Січ на підмогу яничарам по дніпровського льоду, в якому козаки заздалегідь приготували ополонки-пастки ... Ні, помилка в іншому: сьогодні у всіх підручниках написано, що
турків, які шикувалися в бойові порядки,  запорожці виявили  випадково. Нібито якийсь завзятий картяр Шевчик побачив їх, ненароком виглянувши серед ночі з куреня у віконце. Насправді ж це все лише романтична легенда!

 

із Комсомолки    

Володимир Соломаха стверд-жує, що Сірко знав про «візит» султана в Січ і чекав його у всеозброєнні. Вірніше, навіть так: він просто заманив турка до себе «в лігво», де з ним і розправився! 

- У Сірка була одна з найкращих на той час контррозвідок! - Гаряче вигукує «перлина Капулівки». - Іван Дмитрович мав безліч знайомих купців, які подорожували в Стамбул, в Крим і в інші краї. А вже за гроші будь-який розвідувальний мате-ріал можна було отримати в усі часи! 

З розповіді Володимира Івано-вича виходить, що наївними в тій операції 1675 року можна на- 

На надгробному камені зі старої могили отамана досі видно сліди від куль, випущені земляком-поліцаєм у 1943 році.

звати скоріше турецько-татарських ватажків, а не «безтурботно заснулих» запорожців. Уявіть, яничар не здивувало, як легко вони захопили на вежах козацькі гармати, біля яких не було жодного (!) вартового (пізніше виявиться, що ще й гармати були зіпсовані). Не насторожило турків і те, що за чотири з гаком години, поки 15 тисяч вояків входили і шикувалися в бойові порядки на січовому майдані, ні один (!) козак не вийшов з куреня (в туалет або ще з якоїсь потреби). Також не здалося підозрілим яничарам, що на Січі в ті напружені годинник не загавкала жодна сторожова собака.

 

Українка Марфа - попередниця Ванги

Крім того, Володимир Іванович переказує слова свого батька (а тому їх передав дід, прадід і т. д.): «Про напад бусурман в Різдво Івана Сірка попереджала та його знайома - сліпа ясновидиця Марфа». Ця українська Сівілла жила неподалік від Січі на існуючих і понині Перевізних хуторах (переправа через річку Базавлук).

- Саме Марфа в свій час і навчила отамана гіпнозу, а також вмінню передбачати майбутнє, - впевнений Володимир Іванович. - А що, були ж Мішель Нострадамус, Вольф Мессінг ... Чому такими ж здібностями не міг володіти Сірко? Неспроста ж він не знав жодної поразки!

 

Зазвичай на Покрову (14 жовтня) після служби в січовій церкві Сірко їхав до Марфи, віз гостинці - мед зі своєї пасіки, тканини і т. п. А вона йому відала: виходила під зоряне небо, «вдивлялася» в нього своїми незрячими очима і починала розповідати, що очікує отамана, Запоріжжя, всю Україну ...

В роду Соломах стверджують: саме Марфа першою (за півроку до нападу!) Попередила Сірко про загрозу, що насувається. Отаман же, розуміючи, що скасувати прихід «гостей» не в його силах, вирішив дати бій прямо в Січі, де перевершує   числом   ворог  буде 
позбавле-
     із Комсомолки
... а від строго наукової точності нинішньо-го бюста на могилі Сірка вони не в захваті.

  ний маневру. Що й було блискуче зроблено!

  ... Крім довгої розповіді про те, як «урус шайтан» хитромудро розгромив турка в «своєму гнізді», Володимир Іванович ще пару годин поспіль розповідав нам в найдрібніших подробицях про останню битву отамана Сірка - 56-ту за рахунком, не описану в жодному письмовому джерелі. Цю останню перемогу Іван Дмитрович спланував і здобув за пару днів до своєї смерті в 1680 році ... 

 

Як Сірко врятував Москву від Наполеона


Сімейний переказ Соломах свідчить, що в останні роки життя Іван Сірко передбачив для Росії «нашестя ворога, який через сто років дійде до Москви». І ще додав Сірко: «Візьмете тоді мою праву руку, тричі обнесете її навколо Москви - і побіжить ворог».

- І, як ви пам'ятаєте, 14 вересня 1812 року (тобто майже через півтора століття) Москва дійсно була захоплена військами Наполена, - нагадує Володимир Іванович.

За примхою історії заповіт Сірка щодо долі Москви довелося виконувати Михайлу Нелипі (онукові того Нелипи, що був джурою у Сірка). Свого часу той «Нелипа № 3» був на Січі командиром пластунів, тобто бойових розвідників. І в 70-ті роки XVIII століття в одному з боїв російсько-турецької війни - на Перевальному - він врятував від неминучого турецького полону пораненого в голову молодого полковника Кутузова. Після чого Михайло Кутузов і Михайло Нелипа стали побратимами, і українець розповів росіянину про пророцтво Сірка. Кутузов, природно, тоді лише посміявся ... 

 

  із Комсомолки        Знову зустрілися вони після Бородинської битви (немоло-дий уже Нелипа воював в полку чорноморських козаків). Михайло Іларіонович запросив побратима до себе в намет. Головнокомандувач розкрив свої плани: для збереження військ він вирішив відступити, а пізніше - 15 жовтня - дати Наполеону ще один генераль-ний бій. Перед тим головноко-мандувач російськими вій-ськами надумав провести навколо Москви хресний хід. Михайло нагадав Кутузову про слова Сірка.

- Так, я думав про це! - Зізнався той. - Значить, так: раз треба праву руку його - вези!
Краєзнавець Леонід Бурда: - В часи СРСР в могилі череп Сірка підмінили на голову скіфа.

 Кутузов поставив козаків з привезеною реліквією в процесію - відразу за святою Богородицею. Після хресного ходу козаки за ніч на конях тричі об'їхали з дорогоцінним футляром навколо Білокам'яної.

- І через день різко змінилася погода! Подули північні вітри, пішов сніг з дощем. Потім вдарили морози, закрутилася хуртовина. Дороги замело, замело і бідних французиків в рейтузиках! - Розповідаючи це, Володимир Іванович перетворюється на очах. - І не витримав Наполеон - став відступати!

До речі, є думка, що підпалити мости в Москві при відступі надоумив Кутузова саме досвідчений пластун Михайло Неліпа. Нібито обнос руки Сірка навколо Москви - це було лише прикриття: насправді ж козаки Нелипи паралельно з містичною частиною свого заходу виконали і це, чисто диверсійне завдання.

 

Кошового ховали 4 рази

- Останки Івана Дмитровича Сірка пережили чотири перепоховання, - підключається до нашої розмови краєзнавець Леонід Бурда. - Уперше його поховали на козацькому цвинтарі біля Січі. Але після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи домогтися незалежності України за велінням царя Петра I Чортомлицька (Стара) Січ, заснована в 1593 році, 25 травня 1709 року (за старим стилем) була знищена. А заодно російські солдати полковника Яковлєва розорили і січовий цвинтар. Валили арканами хрести, зі свіжих могил витягали небіжчиків, рубали їм голови або вішали.

Хотіли, каже Леонід Бурда, познущатися російські солдати і над тілом Івана Сірка - від Яковлєва був наказ вирити його останки і спалити. Та не встигли - козаки зробили вилазку з фортеці в Січі і відбили майже вже викопаний труну ...

Вдруге поховали Сірко в 30-х роках XVIII століття в Капулівці. Після смерті Петра I, в 1732 році, імператриця Анна Іванівна дозволила козакам, що втекли, повернутися на Запоріжжя. Вони викупили у Капулівського діда по прізвищу Мазай шматок землі і поховали Сірко вже там.

- Та недовгим був спокій отамана: в 1775 році росіяни остаточно знищили Січ, а разом з нею і могилу Сірка, - розповідає Леонід Федорович. - Причому і в цьому випадку був монарший наказ: тіло отамана спалити, а попіл зарядити в пушку і вистрелити! І тут прах Сірка капуловці рятували вже хитрістю: підпоїли карателів і підмінили прах Івана на останки іншого небіжчика ... Справжнього ж отамана перепоховали в клуні одного з селян на прізвище Нелипа.

Третя могила простояла незайманою до 1967 року - коли води Каховського водосховища, розмиваючи береги, підійшли до неї впритул. І прах Сірка вирішили перенести на нове, більш високе місце. Розривали курган чомусь таємно - при світлі фар автомобіля і кишенькових ліхтариків. Витягнуті на світ Божий останки отамана переклали в простеньку соснову труну й перепоховали на нинішньому місці. До речі, козаки називали цей курган Бабиною могилою - жінкам ближче неї не можна було підходити до Січі. Ось вони і видивлялися звідси своїх чоловіків або наречених ...

- Проте комуністи поступили не по-людськи, - продовжує Леонід Бурда. - Адже поклали Сірка в чужий курган - у могилу якогось скіфського царя.

Але найстрашніше, що останки козацького вождя упокоїли тоді без черепа! Голову кошового отамана відправили до Москви, щоб знаменитий професор Герасимов зробив скульптурний портрет Івана Дмитровича. Замість голови Сірка археологи, що проводили перепоховання, поклали в нову труну череп якогось скіфа-слуги, скелет якого знайшли тут же, копаючи нову могилу на краю могили.

- Череп отамана привезли з Москви тільки в 1990 році, - говорить Бурда. - Але ще 10 років після повернення він припадав пилом у сейфі Нікопольської райради. І лише 21 серпня 2000 року голову Івана Сірка приєднали до тіла, переклавши попередньо всі кістки в нову красиву дубову труну ...

Отаман мстить осквернителям його могили?

Коли Сірко помирав, просив передати всім: «Я коштовностей з собою в могилу не беру! Ховаєте мене скромно. А той, хто мене потривожить після смерті, той і дня не проживе! Найбільше, може, рік ».

- І дивіться, в 1709 році, коли розривали його москалі, вдарила блискавка, - починає перераховувати Володимир Соломаха всі випадки містичного відплати. - І вбила відразу декількох солдат! Решта в страху розбіглися. Потім було кілька спроб в XIX столітті розкопати могилу отамана - поживитися. Але кожен раз траплялися обвали, і вранці в підкопах знаходили заживо похованих. Те ж трапилося і в 1935 році (я особисто бачив, як витягали одного бідолаху, засипаного землею).

Ще випадок. У 1943 році по сусідству з могилою Сірка жив якийсь дід Левчук. Його 17-річний онук під час окупації пішов служити в німецьку поліцію. Видали йому карабін. Він зрадів і став з нього стріляти - тренуватися. Причому повісив мішень на могильному камені Сірко! Раптом підбігає до хлопця німець-комендант:

- А ти знаєш, куди стріляєш?!

- У камінь ...

- А хто під ним похований?! Це ж земляк твій! Герой тут похований!

Хлопець у відповідь лише сопе.

- І як же ти смієш оскверняти могили своїх героїв?! - Сказав німець, витягнув з кобури пістолет і застрелив юного поліцая ...

Очевидці потім згадували: німець був сам не свій - ніби його рукою водив Іван Сірко!

- І ще приклад. Дніпропетровський археолог Людмила Крилова розкопувала могилу Сірка в 1967 році. Вона та її помічники дуже поспішали - працювали не лопатами, як годиться, а бульдозером. І зачепили вверх труни, розколовши череп Сірка так, що його потім довелося склеювати в Москві учениці професора Герасимова Лебединській. Ця Крилова виганяла мене з розкопок - щоб я не сфотографував все, що вона накоїла. Покривала матюками хрест-навхрест отамана і взагалі всіх козаків, - згадує Соломаха. - «Це бандити! Тисячу років воно мені треба, щоб я в цьому бруді копирсалася ... І Сірко - такий же бандит!» Через рік, розповідали, вона захворіла невідомою хворобою, та незабаром і померла ...

ДОВІДКА «КП»

Іван Дмитрович Сірко народився приблизно в 1610 році в селі Мерефа на Слобожанщині (нинішня Харківська область). Його батько був козаком на прізвище Половець. Про перші 35-40 років життя Івана даних практично немає - є лише численні легенди. Нібито в 12 років хлопчик у ніч на Івана Купала (з 6 на 7 липня) пропав з дому. З'явився в рідному селі лише через три дні разом з вовченям. З тих пір і називав себе Сірком - другом вовків. Це ж прізвисько залишили за ним і на Січі, куди він потрапив приблизно в 13-14 років.

Перше з достовірних свідчень про його діяльність датована 1634 роком: запорожці на чолі з полковником Сірком брали участь у Тридцятилітній війні (на боці французів). Тоді дві з половиною тисяч козаків за кілька днів оволоділи неприступною до того
іспанською фортецею Дюнкерк.

Січовики обирали його кошовим отаманом 12 разів (з 1659-го по 1680 рік, тобто до самої смерті).

Помер 1 серпня 1680 (за старим стилем) на хуторі Грушівка біля Чортомлицької Січі .. 

Джерело.  (Неповний переклад з російської мій. ЯВ) 

 

Додавання коментаря










Логін
Пароль
Реєстрація на сайті
Нагадати пароль?

Пам'ятаймо Найcвятіші Дні Українців

Пам'ятаймо найСвятіші Дні Українців

Недавні публікації