Михайло Ратушний був гостем програми "Родео"  на радіо-ера fm на другий день після обрання його головою Всесвітньої української координаційної ради.

Повний аудіо-запис: 

А також неповний текст  із Джерела

2011-08-22 09:00:00
Михайло Ратушний, голова УВКР: «Головне завдання Всесвітнього форуму українців – забезпечити діалог між тими українцями, які живуть в Україні, українською владою і українцями, які в силу певних обставин опинилися за межами України»
Родео
Про п’ятий Всесвітній форум українців в Києві.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Про всесвітній форум українців, який відбувається один раз на чотири роки, щоб реалізувати головне своє завдання – консолідувати всіх українців світу. Чи вдасться це зробити? Що для цього потрібно більше: засобів чи бажання? І чи потрібно це українцям?
Наш гість: новообраний голова Всесвітньої української координаційної ради Михайло Ратушний.
19-го серпня відкрився п’ятий Всесвітній форум українців в Києві. Ця подія зібрала в Оперному театрі близько 300 делегатів та 100 почесних гостей з цілого світу. Взяли участь представники української діаспори із 40-ка країн світу: представники Східної та Західної діаспори, та України. Вчора стало відомо, що головою Всесвітньої координаційної ради обрано Михайла Ратушного, який до цього був заступником. Пане Михайло, ми Вас вітаємо.
Михайло РАТУШНИЙ: Дякую.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Які основні завдання Ви поставили перед собою та перед Українською всесвітньої координаційною радою?
Михайло РАТУШНИЙ: Закордонне українство, обираючи мене головою переді мною, поставило завдання. У вступній частині Ви сказали, чи потрібно це Україні? Статистика говорить, що за межами України проживає до 20 млн. українців. Мати таку серйозну розгалужену діаспору, як мають українці, з величезним потенціалом - це різна діаспора: стара, політична, українці які залишились на території новопосталих держав, на території колишнього Радянського союзу - і нема з ними достатньо ефективного діалогу і співпраці - це не зовсім по державному і не зовсім мудро. Тому головне завдання, яке ставилось на цьому форумі – забезпечити діалог і взаємодію між тими українцями, які живуть в Україні, українською владою і українцями, які в силу певних обставин опинилися за межами України. Це перше завдання, щоб налагодити співпрацю, взаєморозуміння. З боку закордонного українства є бажання до діалогу та співпраці.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: в кого не вистачає бажання чи ресурсів для того, щоб цей діалог за 20 років уже міг би бути налагоджений?
Михайло РАТУШНИЙ: Ми можемо подивитись, як це робиться в інших державах світу. Наприклад, Грузія чи Сербія не мають такої діаспори. Але вони мають відповідні державні органи виконавчої влади, які з закордонним українством. Вони використовують їхній потенціал, інтелектуальні ресурси. За всі 20 років незалежності України в Україні нема спеціалізованого органу, який би займався закордонним українством. А це до 20 млн. громадян. Проблематика закордонного українства, як масло по хлібу, розмазана по різним відомствах. Чимось займається Міністерство культури, чимось займається чи останніми роками не займається Міністерство освіти. Був спеціальний комітет з питань національних меншин релігійних культів. Тобто є необхідність створення такого органу. Добре, що вже в виступі міністра закордонних справ, я так розумію, що він озвучував позицію президента, було сказано що нарешті, такий комітет буде створений. Питання заробітчан – це мільйони людей, які є і залишаються громадянами України. Вони є головними інвесторами. Наводяться цифри про мільярди доларів, євро, які щорічно інвестуються цими людьми і Україну.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Ті речі, які Ви назвали, по ідеї, вже мали б працювати. Проблема була в голові Української всесвітньої координаційної ради, в якого не було достатньо бажання та ресурсів це здійснити? Чи проблема була у владі? Чому у нас до сих пір не налагоджений цей контакт?
Михайло РАТУШНИЙ: Я думаю, що мій попередник авторитетна людина, Дмитро Васильович, багато робив. Ця позиція була озвучена ще в 2006-му році. Головна причина полягає в тому, що все таки в номенклатурі влади і тепер, і колись існують певні стереотипи ставлення до закордонного українства. Певні стереотипи тягнуться ще з Радянських часів. Що це якісь люди, які «изменники Родины». Ставлення до заробітчан таке, що вони покинули Україну - вони нас зрадили. Не дивляться, що людям були зроблені своєрідні обставини, що вони змушені заробляти гроші десь. Є тут своєрідний елемент суб’єктивізму. Але час вже вийти на серйозний державний рівень співпраці між Україною та своїм закордонним українством.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Україна за цей час сформулювала свою політику стосовно діаспори?
Михайло РАТУШНИЙ: Нажаль, ні. Я сподіваюсь, що вона почне її формулювати. Вона повинна їх сформулювати. Тому що закордонне українство і діаспора – це є частина єдиного національного організму. Якщо ми цього не зрозуміємо, то ми зробимо велику помилку.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Можливо для цього процесу визначити час? Ви особисто для себе поставили терміни, в який час Ви маєте налагодити цей контакт для того, щоб зрушити з мертвої точки?
Михайло РАТУШНИЙ: Мають відбутися зустрічі з вищим керівництвом держави. Це був перший форум, на якому не був присутній президент.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Для Вас це було тривожним дзвіночком?
Михайло РАТУШНИЙ: Я знаю, що Віктор Янукович мав бути присутній. Я довідався про це за 20-25 хвилин до початку форуму. Для мене це був своєрідний шок. Я не знаю, що спонукало, хто з чиновників говорив про якісь провокації, хто переконав Віктора Януковича не бути чи які обставини. Це був неприємний сигнал для учасників. Ми чекали, сподівались, надіялись. Але зараз новообрана президія, ми вчора засідали після форуму, сказала, що така зустріч повинна відбутися. Потрібно проговорити, чи потрібна владі України діаспора? В якій форумі повинна бути співпраця? Були послані сигнали про створення державного комітету. Було сказано, що будуть прийматись, розроблена нова програма, національна програма роботи з закордонним українством в Україні. Вона така була з 2006 по 2010 рік. На цей рік її нема. Це був непоганий документ, який передбачав можливість для українських дітей, молоді вчитися за квотою на бюджетній формі навчання в українських вищих навчальних закладах. Було надання книжок, контакту з громадою. Зараз це фактично провалено. Тому пишеться нова програма. Я думаю, що вона буде з наступного року вже затверджена. Ми вирішили, що треба виробити стратегію, поетапний план. Ви питаєте: скільки часу? Конвенція голови – це чотири роки. Тому я думаю, що це весь час, щоденна робота. З таким ресурсом треба працювати щоденно, і віддача буде в інтересах держави і народу, і тих українців, які є.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Якби Ви не відчували в середині себе потенціалу, то б Ви ніколи не балотувалися на голову, правильно? Коли у Вас є потенціал, тоді є план дій. Є першочерговий план дій, що потрібно зробити найперше? Що Ви будете робити найперше?
Михайло РАТУШНИЙ: Ми виробимо дорожню карту, як ми будемо співдіяти з владою України.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Це буде абсолютно нова дорожня карта?
Михайло РАТУШНИЙ: Я думаю, що багато позитивних наробок було сказано, озвучено, але вони не почуті. Ми вважаємо, що будь-якій державні візит, будь-якого чиновника повинен включати в себе зустріч з представниками українських громад. Будь-яка державна угода, яка укладається з будь-якою державою повинна врахувати інтереси української етнічної меншини тої держави. Особливу увагу ми вважаємо, що треба приділити становище українців в Російській Федерації. Ситуація абсолютно не нормальна. Це найбільша діаспора українців за кордоном. Ні однієї школи, ні одного ЗМІ, ні одного каналу. Церкви українські, які пробували з Київського патріархату будуватись там, громадяни фактично присікалися такі спроби. Тому становище українців в Росії - це одне з питань нової президії.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: На форумі планувалося обговорити програму «Підтримка українців, які живуть за межами України». Відбулося лише обговорення чи вже затвердження програми підтримки українців?
Михайло РАТУШНИЙ: Це державна програма, про яку ми говорили. Вона зараз з’явилась на сайті Міністерства закордонних справ. Вона в переддень з’явилась стосовно концептуальних та інших речей, неширока, але громади брали участь у її формуванні. Тому таке обговорення відбулось. Заключна резолюція включає в себе велику частину положень, які б хотіло бачити закордонне українство в державній п’ятирічній програмі роботи з ним.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Президент Спілки українців в Польщі Петро Тима сказав про Форум: «Ми слухаємо виступи, але немає жодних вихідних денних про політику української держави як такої» Як Ви на це відреагували?
Михайло РАТУШНИЙ: Петро Тима має рацію. Хоча на Форумі постійно були присутні представники Міністерства закордонних справ, Міністерство культури, були посли України майже в 10-ти державах світу, де найбільші діаспори. Але такого солідного, обґрунтованого діалогу не відбулось. Тима має досвід та має підстави так говорити. Він знає, як працюють в Польщі зі своєю колонією, з поляками за межею країни. Виділяється величезний ресурс, який дорівнює десяткам мільйонів доларів, є допомога, системний план. Це робиться щодня, солідно, обґрунтовано.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: У Вашому виступі лунала критика щодо надмірності витрат ради і Ви зазначили, що всі, хто живе в Україні, та влада Україна повинні максимально їздити в діаспори, примушувати чиновників їздити в українські громади. «Ми повинні їздити з цілими багажниками книжок та дисків. Ми повинні примусити владу виділяти адекватну суму на те, щоб працювати із закордонними українцями».
Михайло РАТУШНИЙ: Це правда. Суми, які виділялись на роботу з закордонним українством - це смішні суми. Тільки мій минулий досвід, що я був депутатом Верховної Ради декількох скликань і знаю діючих депутатів в бюджетному комітеті та інших комітетах, передбачено виділення сум на діяльність в розміри 900 тис. грн., але ми їх ніколи не отримували. Закінчувався бюджетний рік, в жовтні нам починали якісь суми виділяти, потім до грудня їх неможливо використати. Тому треба їздити. Нам давалось відвідати українців в Санкт-Петербурзі, Москві, Воронежі, Білорусії. Практика показала безпосередній контакт, розмова. Вона потребують дуже мало з одного боку – це книжки для своїх недільних шкіл, диски. Вони потребують інформаційного контакту. Тому треба їздити, зустрічатися, спілкуватися. Це оживить громаду. Ми живемо в умовах асимілізації та глобалізації.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Таким чином Ви заперечили тезу, що координаційна рада перетворилася на туристичне бюро.
Михайло РАТУШНИЙ: Я не знаю, чому Іван Драч, шанована мною людина, який був членом президії, який їздив з нами по Європі та інших державах, дозволив собі таку тезу. Але я кажу, що їздити треба на порядок більше.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Я прочитала одну із цікавих статей, яка критикувала опозицію, яка хоче використати діаспору для власних потреб. «Претендент №1 на посаду голови Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний вже запрошував на Форум велику кількість своїх знайомих та друзів. Поміж них політики, які представлені на сьогоднішній день в опозиції.» Чи дійсно Ви запрошували на Форум велику кількість своїх знайомих та друзів? Чи дійсно на Форум мала серйозний вплив опозиція?
Михайло РАТУШНИЙ: Політичні процеси, які відбуваються в Україні, сьогодні впливали на Форум. На відкритті було більше 1200 чоловік. В мене нема стільки приятелів та друзів, щоб заповнити Національну оперу. Квоти, хто має бути в якій кількості, розподілялися громадськими організаціями. Очікувалося, що на відкритті буде президент Янукович. Відповідно, державні органи зробили резерв – 400 місць. Потім, як стало відомо, що президента немає, то треба було якось заповнити залу. Тому заходили всі, хто бажали. На форумі підіймалися питання, пов’язані з судовими процесами, над Тимошенко, Луценко. Закордонне українство сказало, що ми приїжджаємо раз в п’ять років для того, щоб говорити про свої проблеми. Проблеми українців Казахстану, Росії, трудової міграції. Українські політики мають можливість інших площадок обговорювати ці речі. Стурбованість є, але це інший формат, це інша дискусія. Спроба привнести такі елементи присаджувалися представниками громад.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: 20-го серпня визначилося, що зник відкритий лист правників до президента України Віктора Януковича з вимогою припинити судовий процес над екс-прем’єром Юлією Тимошенко. Куди зник лист до Януковича з вимогою звільнити Тимошенко?
Михайло РАТУШНИЙ: Збиралися підписи приватним способом. Оскільки я знаю, потім поновили текст і люди персонально, правники, хто хочуть підписати, цей лист поновили.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Тобто втрачений лист, все одно, буде відправлено до Віктора Януковича?
Михайло РАТУШНИЙ: Так.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Коли відкривався Форум, українці протестували проти вітання на адресу їхнього зібрання глави держави і під час виступу на Форумі міністра закордонних справ, пана Грищенко, який зачитував вітальне слово Голови держави, учасниками зібрання двоє делегатів з’їзду вийшли на сцену і розгорнули транспарант з гаслом: «Бандократію – геть!». Крім того лунали вигуки в залі. Закрикування міністра закордонних справ - це є цивілізованим шляхом висловлювання своєї позиції?
Михайло РАТУШНИЙ: Я вияснив ситуацію. Це не були люди з-за кордону. По- друге, це не були делегати, тому що на відкритті делегатів було лише 300. Одна із причин, дехто говорив, чому не може бути Віктор Янукович, тому що якісь готуються провокації, викрикування. Це фактично було три чоловіки. Я не думаю, що це послужило причиною не відвідання Форуму президентом України. Але так як президент не прийшов, то ті, хто переконував його, що будуть провокації, то було б дуже дивно, якщо б цих провокацій не було. На скільки я бачив, делегати дуже спокійно до цього поставилися. Хлопці постояли там дві хвилини, продукували, сказали що ми приїхали до цього не для того. Це політичний демократичний процес. Люди висловили, не делегати, а ті, хто був присутні, свою позицію, потримали плакат. Хтось з 4-го поверху покричав, а Форум далі продовжив свою роботу. Я думаю, що до цього зводити всю роботу Форуму, українців 40-ка держав світу не треба. Це звужувати проблематику, тому що розмова йшла дуже ґрунтовно в 7-ми секціях 3-и дні говорило про дуже серйозні речі.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Що може зробити діаспора, як вплинути на ситуацію, яка відбувається сьогодні в Україні? Народний депутат Ірина Геращенко каже: «Сьогодні в Україні потрібно відновити діалог між владою та опозицією. І буде добре, якщо цьому сприятимуть українці, які живуть за кордоном». Ви говорили, що в діаспори є свої питання і коли вони приїжджають один раз на п’ять років в Україну, вони хочуть знайти відповідь на ці запитання. Українці, які проживають на території України думають, що діаспора може допомоги і вплинути на владу в політичних питаннях загальноукраїнського масштабу. Чи дійсно українці, які проживають за кордоном можуть посприяти тому, що відбувається в Україні? І посприяти тому, щоб співпраця між владою та опозицією налагодилась?
Михайло РАТУШНИЙ: Я думаю, що дві сторони праві. Вони можуть і повинні це робити. І вони це роблять. Я кажу, що використовувати три дні Форуму як політичну площадку вияснення, хто правий влада чи опозиція, було б абсолютно не конструктивно. Світовий конгрес українців, який зараз засідає, зайняв чітке становище і заявив, що він вважає арешт Тимошенко та інших ненормальним, і таким, який не відповідає демократичним процедурам. Стосовно правової секції, що говорилось на п’ятому всесвітньому Форумі, також відзначено негативний стан справ зі свободою та демократією, який зараз відбувається. Тому закордонне українство готове виступити посередником в комунікації, якщо це потрібно, між владою та опозицією. Але можна виступити посередником за умови, коли ти чуєш дві позиції. Якщо ти займаєш становище однієї сторони, ти вже посередником в діалозі виступити не можеш.
СЛУХАЧ: Левко, Дніпропетровськ. Чи не здається Вам, що єднання всіх українців світу важливіше, ніж деклароване об’єднання України? Тобто єдність її населення та всіх національностей. Бо останнє завжди виливається в односторонні поступки українців на антиукраїнські вимоги російськомовних.
Михайло РАТУШНИЙ: Це дуже цікава тема, тому що всі міжнародні угоди, що стосуються прав національних, говорять про етнічні меншини. Зараз почалися тенденції, особливо в Росії та Казахстані, заміни роботи з етнічною українською меншиною, про що говорить міжнародне право, роботою з виходцем з України. Створюються такі товариства, які кажуть: «А какое это имеет значение? На каком языке мы говорим. Мы то из Украины.» Є така небезпека. Однаково важливі єдність українців за цю освіту і громадська єдність українців, які є громадянами різних національностей. Така єдність тільки буде посилювати ці дві речі та єднати саму Україну.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Ви говорите, що на форум приїхали люди працювати досить конкретно, щоб знайти чіткі відповіді на поставлені запитання. За даними ЗМІ, як би там не було, навіть від учасників форуму, представників діаспори, лунала критика щодо організації цього форуму та того, що це приурочено 20-тій річниці Незалежності України, але нічого не вирішується. Бо і організація погана, і відповіді на запитання не знайдемо, і президента не побачили. Все-таки, результат цього форуму буде?
Михайло РАТУШНИЙ: Поживемо побачимо. Я не хочу критикувати напередодні свята. Організація відбувалася з коліс. Фактично лише в травні з’явилося розпорядження Кабміну про створення організаційного комітету .Організаційний комітет ніколи в повній мірі не зустрічався. Якесь фінансування на проведення форуму з’явилося менше ніж за місяць до його початку. Ми за декілька тижнів до початку форуму точно і не знали, де ми його будемо відкривати: в Українському домі, яких вміщає 350-400 чоловік, чи в Національній Опері. Ми фактично за день форуму знали, що буде президент. В день форуму ми дізналися, що замість нього буде виступати міністр закордонних справ. Я думаю, що громадська складова, Українська всесвітня координаційна рада, керівники громад не мають до того відношення. Представники західної діаспори сказали: «Як Ви не можете нам відповісти на це чи інше питання? Коли в нас проводяться такі заходи, то ці речі відомі за півроку до початку: де будуть жити, коли буде проводитися, яка буде програма.» Це, нажаль, українська реальність. Вона внесла певний якийсь осад. І є підстави тим чи іншим заявляти. Але попри всі труднощі нам вдалося провести форум, провести дуже серйозну розмову, напрацьований в 7-ми секціях дуже серйозний матеріал. Вони лягли в основу заключної ухвали. Якщо те, що напрацьовано, хоча б на половину буде реалізовано.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Куди Ви будете його направляти?
Михайло РАТУШНИЙ: Ми видамо всі бюлетені. Ми, наприклад, маємо матеріали, які секції варто виділити. Зараз цікавий феномен. У зв’язку з Facebook та Інтернетом українська молодь діаспори дуже швидко організувалася. Завтра буде відкриття в Будинку Вчителя форуму молоді української діаспори. Люди з Бразилії, Росії, Узбекистану приїхали. Дівчинка з Узбекистану, яка є ровесницею незалежності, погана володіла українською мовою і за місяць до форуму найняла репетитора і вона шліфує виступ та інші речі. Відбувається якийсь молодіжний рух.
СЛУХАЧ: Василь, Майамі. Опозиціонер та керівництво української діаспори в США. Успіх і розквіт української діаспори до 90-х років. А саме, на Манхетені українське містечко. Аналогічне має тільки Китай. Ніхто з Західних держав немає. Всюди будували школи. Навіть у Майамі дві церкви та дві школи. Це все було до 1970-го року. Після цього пішов занепад. Приватизація клубів, продаж. Потім знищення греко-католицької церкви. Та різні фінансові махінації. Для прикладу в Майамі продали клуб минулого року за 0,5-1 млн. дол.. І та сама діаспора жалується, що немає грошей, щоб поїхати на Україну. Пропоную ввести карту українця, як зроблено поляками. Внутрішні справи України – це справи жителів України, а не української діаспори.
Михайло РАТУШНИЙ: В цьому є логіка, але є і певний стереотип, який так чітко ставить питання. Стосовно картки українця за інформацією Міністерства закордонних справ є така картка. Її отримало трохи більше 5 тис. чоловік. Якщо порівняти з тим, що надає картка угорця чи поляка, ті чи інші соціальні гарантії, то це зовсім різні речі. На форумі говорилося, щоб картка українця наповнилася реальним змістом. Стосовно того, що справу України це питання громадян України, а діаспора не має втручатися, то це залишок радянського часу. По-перше, мільйони людей з-за кордону, заробітчани, є громадянами України. Вони можуть і повинні втручатися. Це їхнє Конституційне право – обирати й бути обраними. З другого боку, давайте будемо об’єктивними. Задовго до того, коли постала незалежна Україна, багато людей саме в діаспорі, як правильно відзначають, будували Україну, коли її тут не було. Вони будували українські університети, видавали книжки, говорили правду про голодомор, говорили правду про Україну. Тому відкидати право закордонного українця давати якісь поради і казати інвестувати сюди та привозити долари, це не зовсім коректно, на мою думку. В якій формі цей діалог має бути коректним та необразливим, це у 21-му столітті має бути обрано. Що робиться в інших державах? Закордонні італійці мають 8 сенатських міст в своєму сенаті. Інші держави допускають до керівництва держави закордонні елементи. Ми кажемо, що можуть вони тільки хвалити. А коли почнуть критикувати, то щоб не втручалися.
СЛУХАЧ: Юрко, Полтава. Відомо, що дуже великі кошти перераховують заробітчани до України. Левова частка цих коштів йшла на освіту дітей. Чи є вже розуміння серед емігрантів щодо паразитуючої вищої освіти на кошти заробітчан? І чи пояснює діаспора своїм членам, що вони фінансують практично майбутнє безробіття своїх дітей? Чи Ви не піднімаєте такі запитання?
Михайло РАТУШНИЙ: Справа людини – куди їй вкладати кошти, це її особиста справ. Я думаю, цілком нормально, коли ті, що тяжко працюють в Італії, Іспанії, Португалії, оплачують навчання своїх дітей. І діти вчаться. Ясно, що там є багато проблем. Що без батьків є соціальне сирітство. Цим дітям ніхто не замінить батька чи матері, яких немає поряд. Ніякі долари, ніякі євро. Але чітко та однозначно було заявлено, що в нас дуже серйозні проблеми в системі освіти. Це і в частині того, що українських шкіл немає. З другого боку, в частині того, що те, що було досягнуто – виділення певних бюджетних квот на закордонне українство – воно фактично ліквідовано. Виглядає так, що деяким ректорам і Міністерству освіти на ці місця краще вчити дітей з Африки та Азії, бо вони платять гроші. Це може потрібно, але чому інше відкидається? Наприклад, Україна була піонером в цих речах. Наводилися факти, що в Румунії щорічно 3 тис. студентів-абітурієнтів з Молдови вчаться на бюджетній формі навчання в румунських ВУЗах. В Україні колись було 200 з Молдови. Зараз і цього немає. Тому чітко була заявлена позиція, що і українці в Україні, і закордонне українство вважає, що політика в галузі освіти міністра Дмитра Табачника відверто антиукраїнська і не забезпечує повноцінну ефективну освіту для закордонних українців і не розуміє тих проблем, які стоять.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: На форумі, я так розумію, це питання теж обговорювалося. І визначилися конкретно щодо того, що представники діаспори матимуть можливість навчатися на бюджетних місцях в Україні.
Михайло РАТУШНИЙ: Воно так і було. Цього року фактично ця програма провалена. Це просто жахливі речі. Коли люди звикли роками що десь 10-20 вихідців. Це спонукало вчити мову та інші речі. Ця програма провалена і немає ніякої адекватної відповіді, чому. Хто несе за це відповідальність? Єдина персональна справа, яка була чітко та однозначно озвучена, це було по Табачнику. Я думаю, врешті решт повага і пошана з боку мільйонів закордонного українства варта більше і президент прийме рішення щодо посади одного недолугого міністра, який викликає таку шалену критику і в Україні і за її межами.
СЛУХАЧКА: Вікторія, Київ. Я дізналася з Інтернету, що Левко Лук’яненко не був запрошений на з’їзд. Що там трапилося?
Михайло РАТУШНИЙ: Левко Лук’яненко був в списку почесних гостей. Він не мав виступати. Це розповсюдив представник одної громадської організації. Левко Григорович вже спростував цю інформацію. Від почесних гостей виступала згідно графіку одна людина. Це Богдан Гаврилишин, член Українського клубу зі Швейцарії. Левко Григорович був на форумі. Не вірте, будь-ласка, тому.
СЛУХАЧ: Київ. Чи відчуваєте Ви дефіцит людей професіоналів, патріотів нашої держави в бажання працювати щодо процвітання та відродження своєї країни? Яким чином можна долучитися до цієї справи, якщо виникає в деяких людей таке бажання?
Михайло РАТУШНИЙ: Брак професіоналізму є. Тут дві тенденції. З одного боку, є велика кількість незадіяних професійних, фахових, патріотичних молодих людей. З другого боку, відбулася якась «закапсульованість» і в політиці, і в номенклатурі, і в громадському житті, що все циркулює навколо одних людей. Я радий, що в президію Української всесвітньої координаційної ради на цей раз на чверть введена молодь зі Східної та Західної діаспори, з України, що відбулася своєрідна ротація та перезавантаження. Це було вимогою форуму. Тут ми з Вами цей певний стереотип і ця нова команда буде враховувати позитивний досвід попередників, а з другого боку, покаже новий почерк та динаміку.
СЛУХАЧ: Леонід. Невже діаспора не піднімала питання, чому такий низький рівень життя в Україні? Якщо вже тут в середині люди так сильно бідують і не можуть нічого зробити, нехай вони там піднімають голоси, нехай заставляють свої уряди якось впливати. Не може це до безкінечності продовжуватися. Народ вимирає.
Михайло РАТУШНИЙ: Це піднімалося. І вони звертаються до своїх урядів, представників ОБСЄ, ЄС. Але ми повинні пам’ятати, що попри важливість такого фактору, як закордонне українство, якщо ми самі не зорганізуємося та не почнемо міняти життя на краще в державі, то нічого не зміниться. Діаспора може бути допоміжною, якимось комунікатором. Нажаль, соціально справедливої держави, як записано в Конституції, ми не будуємо. В нас переважна більшість людей катастрофічно бідна. І невелика купка людей жахливо неприродно багата.

Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА: Якою буде наступна п’ятирічка? Ви зберетеся через 5 років.
Михайло РАТУШНИЙ: Я всіх вітаю з наступаючим святом Незалежності. Ми не повинні втрачати віру. Якщо ми не втрачаємо віру, ми ніколи не втратимо віру та українську націю. Віри Вам і впевненості у себе.

Джерело