За моральну підтримку рідновірів у їх скрутний час, а також подання правдивих фактів як очевидця у замітці "Християнська «етика» в дії" та оперативне реагування на подію, керівництво сайту висловлює свою вдячність авторові Павлу Небораку.
Разом з тим відвідувачам сайту пропонує ознайомитись для повноти картини із публікацією про цей же інцидент "ПРОВОКАЦІЇ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ НА ТЕРИТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ" на сайті Братство "СВАРГА"

Слава рідним Богам!

Я хотів би висловити свої міркування стосовно інциденту описаного Павлом Небораком, який стався біля історичного музею в Києві.

Я думаю, що тепер цим христосівцям не викрутитись. Адже були свідки, а також сам міліціонер був присутнім і бачив на власні очі, як відбувались події. Заява потерпілої подана, все запротокольовано по «гарячих слідах».

Влада, я думаю, розбереться і винний буде покараний.

Слава рідним Богам!

Не міг не долучитися до Вашого обговорення інциденту, що його описав Павло Неборак (слава йому за це).

Знаєте Ви мене дивуєте п-ме Василю. Яка влада? Хто буде розбиратися? Де Ви бачите владу? Оту розшарпану, розбовтану, розтягнуту по партійним кланам?

Ви ж прочитайте (ні Ви, мабуть, не читали. Це ж не початок, це продовження інциденту) на сайті Братства Українських Язичників "Сварга" лист «ПРОВОКАЦІЇ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ НА ТЕРИТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ».

Ось що в ньому написано: «..священики і прихожани, керовані пастирями незаконно збудованої каплиці Московського патріархату, з 2007 року вже неодноразово вчиняли провокації та бійки, навіть із застосуванням вогнепальної зброї, кастетів та сльозогінних засобів, у яких брали участь перевдягнені найняті міліціонери Шевченківського МВС, про що Об’єднання Рідновірів України сповіщало в ЗМІ (зокрема УНІАН), повідомляло СБУ, Генпрокурора та пана Президента України. Досі не було вжито ніяких заходів.»

Нас «ударили по щоці», коли поставили цю дурну капличку. Вона ж, з якої б сторони не подивитись, як більмо в оці, хоч би й з позиції місцевого архітектурного ансамблю.

Слава рідним Богам!
Слава рідним прадідам Великим!

Я на що хотів звернути увагу, долучаючись до Вашої розмови? На те, на скільки християнська церква портить людей, котрих «бере в свої обійми».
Ось читаємо із замітки Павла Небораки:

«Необхідно віддати належне його впливові (впливові «завойовника християнських душ») на прихожан. Ніхто з них не зніяковів поведінкою свого проповідника стосовно жіночки, хто б вона не була (адже не дозволена така поведінка, згідно юридичного кодексу правопорядку, як і простої людської етики). Особливо завзято стали на його захист дві бабки.».

Як так може бути, адже природня людська реакція на дію, коли одна людина нізащо ні про що б’є іншу, мала б бути такою: стати на захист потерпілої.

Але цього не сталося. Більш того, Неборак нам повідує в «Християнська етика в дії», що дві бабки «завзято» стали на захист свого попа.

Крім того, зверніть увагу на оцю хуліганську поведінку самого попа. Йому ніхто не указ. Ні люди прохожі, що на його дивляться. Ні представник влади в особі працівника міліції, функція якого оберігати суспільний порядок.

Слава рідним Богам!
Тримаймося рідних Звичаїв і Світогляду Пращурів наших. І не піддаваймося різним забрьохам.

А що Ви хотіли п-ме Петре? Ви думаєте у тій християнській капличці, що відбувається? Навертання заблудших «овець» до духовності, «дому господньому»? Та він, цей дзвонар (піп, чи хто він там, хвороба його знає) займається примітивним бізнесом. Справляючи «треби людські» – заробляє «бабки». Ото і все.

У нього саме «пруха» пішла, появились закази на «справляння людських треб», а ми тут зі своїми домовленостями заважаємо, обмежуємо їх «бізнесові інтереси». От він і не стримався, «розпустив руки».

Слава рідним Богам!

Гей, гей, гей. Зупиніться, добродію Олексію. Не намагайтесь видавити з нас сльозу, щоб ми ще й розплакались та пожаліли нахабу.

Бачте, ми йому «заважаємо». Хто кому «заважає»? Уліз як свиня в людську оселю, та ще й буде «права качати». Не вийде. Взагалі-то, з цією «п’ятою колоною» вже пора щось робити. Можливо влаштувати «темну», як колись було в армії товаришу по службі, що зарвався, влаштовували солдати, накидаючи на голову ковдру.

А що прикажете робити, коли влада самоусунулася від своїх прямих обов’язків, а не прохані гості не тільки самочинно розсілися за столом, куди їх ніхто не звав, але й лізуть уже на стіл «з ногами».

Слава рідним Богам!

Нагадали Ви мені одну бувальщину своїми розмовами. Тепер не втерплю, щоб не розповісти.

Було це в одному селі на Чернігівщині, ще в часи соціалізму. В ньому жили цигани досить великою родом-сім'єю, в кількості 20-25 душ. Колгосп виділив їм присадибну ділянку, соток, біля 30-ти. Стояли там дві хати, на одному кінці города стара, а другому – вони будували нову.

Жили собі, але у колгоспі, я не пам'ятаю, щоб хтось з них працював. Циганки, старі й ті, що з малими дітьми, як правило, ходили по селу (по хатах) жебракувати або продавати якісь речі, частіше одежу. Щодо чоловіків, чогось певного сказати не можу. Відомо тільки, що у селі то те то друге (часто кури) у когось із селян пропадало. Говорили люди, що то циган робота. Але нікого впіймати не вдавалося.

А в ті часи молоді й, зокрема, парубків у селі ще було вдосталь. І вони, як Ви розумієте, створювали по між собою (на кожному кутку своя), такі собі, компанії молодих людей, які або ж дружили між собою, утворюючи ще більші компанії, або ж певний час ворогували, проводячи бійки компанія на компанію.

І ось одного разу молоді цигани, серед білого дня, та ще й в центрі села захотіли вкрасти велосипед, який виявився одного із сільських парубків. Той помітив і кинувся до них, щоб забрати. А ті взяли його та ще й побили.
Після чого парубок, гукнув свою компанію.

В той же вечір, годині о 18-19 (а це було літом), пішли вони гуртом до циганських хат вимагати повернення вкраденої речі. На що цигане відповіли своєю агресією. Тоді компанія парубків і молодих чоловіків, що до них долучилися, відповіли на їх агресію природнім чином. Всю цеглу, що лежала перед новою хатою, через вікна (тільки скляннє забряжчало) закинули в хату, в якій зібралося все циганське сімейство.

Пам’ятаю (тоді ми (я і брат ще пацанами) з батьками і сусідами сиділи на лавочці під своїм двором, що знаходився на відстані 500-600 м. від місця згадуваних подій), як повз нас бігла по вулиці молода циганка з розорваною до гола пазухою і малим дитям та кричала про те, що їх убивають.

Після цієї події вся циганська сім'я виїхала із села на другий-третій день (залишилися лише пару німих циганок: стара й молодша, – що й раніше жили окремо, в іншому місці села); хоча на сільському цвинтарі й залишилися захоронення їхніх одноплемінників. Правда, на проводи вони приїжджали і могилки своїх предків відвідували.

Ось Вам приклад природного вирішення національного конфлікту при соціальній дисгармонії стосунків, якщо влада усувається від вирішення проблем по суті, розв’язання яких є прямим її обов’язком.