Апеляційні скарги Анатолія Ільченка
Апеляційному суду Миколаївської області
від Ільченка Анатолія Михайловича
54034 м. Миколаїв, вул. Олійника, 34, кв. 32.
Апеляційна скарга
Я оскаржую постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2010 року прийняту у справі про адміністративне правопорушення №3-3094/2010 р..
Суд визнав мене винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 ч.1 КУпАП та наклав штраф у розмірі 51 гривня. Я не погоджуюся з такими висновками, бо суд не повно, не всебічно, не об’єктивно і однобічно з’ясував обставини справи, що суперечить ст. 245 КУпАП.
1. Висновок суду про те, що порушень при складанні протоколу не було та про те, що я відмовився від підпису і, що мені була надана можливість ознайомитися з матеріалами справи не відповідає фактичним обставинам справи. Ніхто українською мовою не пропонував мені написати пояснення, ніхто українською мовою не повідомляв мені про те, що складено протокол. А з матеріалами справи я й не міг ознайомитися, бо вони були незрозумілою мені мовою, я про що я зробив запис та перекладу не було мені надано. Відмовився від ознайомлення і не зміг ознайомитися це не одне і те саме.
2. Мої дії не були протиправними.
Я просив контролера банку видати мені пенсію, це не протиправна дія.
Я звертався до контролера українською мовою і просив, щоб зі мною говорили українською, це не протиправна дія.
Я тримав книгу, яку працівники банку називали книгою скарг і пропозицій, до приїзду охорони, це не протиправна дія, бо ніяким законом не встановлено час, протягом якого можна тримати видану книгу.
Крім того, мені видали підроблену книгу скарг і пропозицій, що підтверджується і поясненнями свідка Котеленця О. М., а підробка документа та його використання є злочином, тож я зобов’язаний був повідомити міліцію про злочин та передати їй підроблений документ, що я й робив, я чекав на міліцію, та сприйняв охорону банку за працівників міліції і віддав книгу їм. Повідомлення міліції про злочин та вжиття заходів для розкриття злочину не є протиправними діями.
Якби я тримав справжню книгу скарг і пропозицій і то не була б протиправна дія, бо ніякими правилами не встановлено час, протягом якого необхідно повернути книгу скарг і пропозицій. Я міг тримати книгу скарг і пропозицій аж до перерви в роботі банку.
Інших дій, які суд визнав протиправними, не було, суд визнав недоведені факти доведеними.
3. Суд не виявив і не виявляв причин та умов, що сприяли моїм діям, що є неповним з’ясуванням обставин справи. Суд не дослідив моїх доводів про те, що моє право на обслуговування українською мовою працівниками банку тривалий час порушувалося і не дав правової оцінки таким моїм доводам:
Я давав суду для огляду квитанції саме тієї філії банку, де стався конфлікт, видані мені раніше, на яких нічого не було написано українською мовою (додаток 1). Я давав суду для огляду квитанції іншої філії цього банку, які свідчили про відмову видати мені гроші з мого рахунку через те, що я написав на них „Текст не зрозумілий” (додаток 2).
Я просив суд долучити до матеріалів справи копії листів Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.02.10 (додаток 3) і від 17.08.10 (додаток 4) та копії листів Миколаївського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” від 05.03.10 (додаток 5) та від 16.06.10 (додаток 6), які підтверджували тривале порушення мого права на обслуговування українською мовою у цьому банку. Суд відмовив мені у клопотанні долучити копії вказаних листів до матеріалів справи та не дослідив їх, що є ознакою необ’єктивного, однобічного та неповного з’ясування судом обставин справи. У судовому засіданні представник банку Фуражкіна І. І., казала, що я вимагав, щоб до мене говорили українською мовою і визнала, що працівники банку 10 вересня 2010 року говорили до мене російською. Мене обслуговували неприйнятною для мене мовою, що є порушенням працівниками банку ст. 17 Закону УРСР „Про мови в Українській РСР” та мого права на обслуговування українською мовою.
4. Висновок суду, що причиною конфлікту була обґрунтована відмова у наданні послуги не відповідає фактичним обставинам справи. Причиною конфлікту було порушення працівниками банку ст. 17 Закону УРСР „Про мови в Українській РСР” та порушення мого права на обслуговування українською мовою та неправомірна відмова видати мені книгу скарг і пропозицій на першу, другу й третю вимоги.
Мотивом моїх дій було поновлення порушеного права.
Я попросив видати мені книгу скарг і пропозицій, щоб написати скаргу з приводу порушення працівниками банку мого права на обслуговування мене українською мовою, я хотів таким способом поновити порушене право. Ще я хотів записати пропозицію, щоб у разі неможливості видавати гроші по пенсійним карткам, працівники банку вивішували про це оголошення поряд з іншими оголошеннями, що є у банку, що клієнти марно не стояли в черзі.
Дії викликані такими причинами й з такою мотивацією не можна вважати хуліганством.
5. Висновок суду про те, що мені була видана книга скарг і пропозицій не відповідає фактичним обставинам справи.
Я пояснював суду, що мені було видано підроблену книгу скарг і пропозицій, вона не була прошита і не була опечатана, не були пронумеровані сторінки, не було вказано, якої організації та книга та ще й з вирваними аркушами. Таке пояснив суду і свідок Котеленець О. М., про що є запис у протоколі судового засідання.
Фуражкіна І. І. пояснила суду, що не бачила книги яку мені видали та називала її книгою скарг і пропозицій.
Я запитував у свідка Перхайло Л. В. чи була пронумерована, прошнурована і опечатана книга, яку мені видали. Суд зняв це запитання. Суд не з’ясував, яку саме книгу мені було видано.
6. Суд не дослідив моїх доводів про те, що мої дії викликані неправомірними діями працівників банку, що є неповним з’ясуванням обставин справи.
а) У поясненнях наданих міліції Перхайло Л. В., якк мені пізніше переклали, записано, що Перхайло Л. В. мене знала давно, що я постійно скаржився. Те саме пояснила міліції і Фуражкіна І. І.. Я справді постійно скаржився і саме на порушення мого права на обслуговування українською мовою. Конфлікт тривалий і викликаний неправомірною відмовою обслуговувати мене українською мовою. У судовому засіданні Перхайло Л. В. говорила українською, а у банку до мене вона говорила російською, що свідчить про навмисне провокування конфлікту працівниками банку. Суд не дослідив пояснень Перхайло Л. В. і Фуражкіної Л. В., що є у матеріалах справи, що є неповним, однобічним і необ’єктивним з’ясуванням обставин справи.
б) Я мав право на отримання книги скарг та пропозицій на першу вимогу, а працівники банку зобов’язані були видати мені її на першу вимогу. Працівники банку не видали мені книгу скарг ні на першу, ні на другу, ні на третю вимоги. У судовому засіданні Фуражкіна І. І. пояснила суду, що мені спочатку не видавали книгу скарг і пропозицій, а пояснювали, що мої скарги необґрунтовані, і видали її коли я вже відійшов від вікна та викликав міліцію.
Свідок Котеленець О. М. також сказав у судовому засіданні, що мені не видавали книгу скарг поки я був біля вікна ощадбанку і просив її, а видали пізніше, коли я відійшов від вікна. Працівники банку порушили моє право записати скаргу і пропозицію у книгу скарг і пропозицій, крім того вони не пояснили мені українською мовою про причину невидачі мені книги скарг і пропозицій, чим подовжили моє перебування біля вікна десь до чотирьох хвилин.
7. Висновок суду про те, що я погрожував працівникам банку настанням хвороб не відповідає фактичним обставинам справи і не підтверджується свідченнями Котеленця О. М. та Фуражкіної І. І.. Я не можу направляти будь-які хвороби до будь-кого. Нездійснена дія не може бути погрозою. Я пояснив суду, що Закон, відповідно до якого, до кожного, хто робить комусь лихо, те лихо повертається хворобою. Я сказав суду, що саме про це я повідомив працівникам банку у присутності міліції. Те, що така подія була у присутності міліції, коли банк не працював визнано обома працівницями банку. Суд слухав той Закон і не сприйняв його за погрозу настання хвороб, але таку саму мою дію у відділенні банку суд визнав погрозою настання хвороб.
8. Висновок суду, що мої дії були припинені тільки працівниками міліції не відповідає фактичним обставинам справи та заперечується поясненнями свідків, зокрема працівницею банку Фуражкіною І. І., яка пояснила суду, що я декілька разів викликав міліцію, що міліція прибула досить швидко, а ще раніше приїхала охорона банку. Якби я перешкоджав роботі банку, то охорона банку затримала б мене до прибуття міліції. Фуражкіна І. І. пояснила, що коли прибула охорона, я був в стороні від вікна, тобто не біля вікна. Отже клієнтів обслуговували. Фуражкіна І. І. та Котеленець О. М. стверджували, що за мною у черзі було 3 – 4 особи. Поки я викликав міліцію, поки роздивлявся видану книгу, поки приїхала охорона то обслуговувався останній клієнт. Після того, як я передав підроблену книгу скарг і пропозицій охороні банку, вона залишила мене і претензій до мене з боку охорони банку не було. Жодних свідчень працівників охорони про порушення мною громадського порядку у банку немає. Ще до перерви в роботі банку я чекав на міліцію надворі. Міліція приїхала вже коли була перерва у банку, тобто тоді, коли банк не працював. Тож я був на вулиці і ніяким чином не міг порушувати роботу банку та комусь заважати аж до прибуття міліції, як вказано в оскаржуваній мною постанові.
9. Висновки суду про те, що мені запропонували отримати послугу у іншому місці не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки українською мовою працівники банку мені нічого не казали і це вони визнали у судовому засіданні. Я не знаю і не маю обов’язку знати їхню мову.
10. Висновки суду не мотивовані, суд не дослідив розбіжності у поясненнях свідків і не обґрунтував, чому він прийняв істинними ті, що найгірші для мене.
а)
Перхайло Л. В. казала, що я порушував роботу банку з 12 години до 13 години 30 хв., хоча о 13 годині почалася перерва і такого вже не могло бути. І те, що саме до 13 год. 30 хв. я заважав працювати Перхайло Л. В. сказала двічі, що зафіксовано диктофоном. Після того, як я пояснив суду, що такого не могло бути, що з 13 години банк не працював і нікого до приміщення не впускали, Перхайло Л. В. змінила свідчення та заявила, що я заважав до 13 години.
Фуражкіна І. І. казала про порушення мною громадського порядку протягом 20 хвилин, що міліція прибула досить швидко, а ще раніше прибула охорона банку. Відповідно до свідчення Фуражкіної І. І. я не міг порушувати громадський порядок більше 20 хвилин, бо таке було б зупинено охороною.
Свідок Котеленець О. М. пояснив, що я не більше чотирьох хвилин був біля вікна каси, що не заважав роботі банку і клієнти обслуговувалися.
Суд дійшов до висновку, що я порушував роботу банку 1 годину, що не узгоджувалося з початковими поясненнями Перхайло Л. В. та не узгоджується з поясненнями Котеленця О. М. і Фуражкіної І. І.. Такий висновок не є доведеним.
б)
Перхайло Л. В. казала, що я блокував роботу вікна оператора і клієнтів обслуговували у іншому вікні.
Фуражкіна І. І. казала, що у іншому вікні клієнтів не обслуговували і таке було неможливе.
Котеленець О. М. казав, що банк працював у звичному режимі.
Суд визнав істинними найгірші для мене свідчення, без будь-якої мотивації. Висновок суду, що я перешкоджав роботі установи не відповідає дійсним обставинам справи і не доведений.
в) У поясненнях для міліції, що є у матеріалах справи, Фуражкіна І. І. стверджувала, що я зупинив роботу банку більше аніж на 80 хвилин, у поясненнях наданих суду Фуражкіна ФІ. І. стверджувала, що я заважав роботі банку 20 хвилин. Суд не дослідив розбіжностей у свідченнях працівниці банку, не дослідив її пояснень наданих працівникам міліції, що є неповним та необ’єктивним з’ясуванням обставин справи.
г) У поясненнях наданих міліції, що є у матераілах справи Перхайло Л. В, стверджувала, що я раніше писав скарги, а у поясненнях наданих суду вна сказала, що не пам’ятає, чи писав я скарги на цю філію банка. Судне дослідив розбіжностей у поясненях Перхайло Л. В. даних міліції і суду, що є неповним і необ’єктивним виясненням обставин справи.
9. Висновок суду про те, що я блокував касу не відповідає обставинам справи, бо звернення з проханням видати гроші, пояснити причину відмови у видачі грошей, а також прохання видати книгу скарг і пропозицій та пояснити причину відмови у її видачі не є блокуванням каси. Я близько години чекав у черзі, то ж міг три-чотири хвилин бути біля вікна. Крім того, намагання зрозуміти працівників банку, які говорили незрозумілою мовою, не є блокуванням вікна. Працівники банку затримували мене біля вікна, не пояснюючи мені нічого українською мовою, а я чекав на їхні пояснення.
11. Суд не встановив жодного клієнта банку потерпілого від моїх дій, таких клієнтів не було. Клієнт банку Котеленець О. М. пояснив суду, що я не порушував громадський порядок.
Працівники банку тривалий час порушували моє право на обслуговування українською мовою та порушили правона отримання книги скарг і пропозицій, тож х і не можна вважати потерпілими від дій спровокованих та викликаних ними, які не були хуліганством.
Оскаржувана мною постанова не відповідає вимогам ст. 173 КУпАП, бо суд неправильно кваліфікував мої правомірні дії, як хуліганство.
Прошу скасувати постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 вересня 2010 року прийняту у справі про адміністративне правопорушення №3-3094/2010 р. і закрити справу.
Додатки:
1. Ксерокопії квитанцій.
2. Ксерокопії квитанцій.
3. Ксерокопія листа Миколаївської ОДА від 15.02.10.
4. Ксерокопія листа Миколаївської ОДА від 17.08.10.
5. Ксерокопія листа банка від 05.03.10.
6. Ксерокопія листа банка від16.06.10.
<< До "У Миколаєві влада переслідує україномовних"
-----------------------------------------------------
Голові Апеляційного суду Миколаївської області
від Ільченка Анатолія Михайловича
54034 м. Миколаїв, вул. Олійника, 34, кв. 32.
Апеляційна скарга
Я оскаржую постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2010 року прийняту у справі про адміністративне правопорушення №3-3280/2010 р..
Суд визнав мене винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 - 3 КУпАП та наклав штраф у розмірі 340 гривень. Я не погоджуюся з такими висновками, бо суд не повно, не всебічно, не об’єктивно і однобічно з’ясував обставини справи, що суперечить ст. 245 КУпАП.
Ст. 185 – 3 КУпАП не може застосовуватися до подій, що були після закінчення судового засідання, проголошення судового рішення (постанови) та виходу суду із зали судового засідання.
У судовому засіданні від його початку до проголошення постанови і виходу суду із зали судового засідання мені не було зроблено жодного зауваження, тому мене не можна вважати винним у прояві неповаги до суду.
Зазначеного вище достатньо для скасування оскаржуваної мною постанови.
Свідок Титова Т. Є. пояснила суду, що від першого входу суду до зали судового засідання до виходу суду із зали судового засідання після проголошення постанови, тобто до закінчення суду жодного зауваження мені не було зроблено судом. А після проголошення постанови суду та виходу суду із зали судового засідання суду вже не було. Коли я зайшов до кабінету судді, він був не у мантії, жодних ознак судді на ньому не було, суд був у минулому і я його там не ображав.
Свідок Титова Т. Є. пояснила суду, що я у коридорі суду та у кабінеті судді не висловлювався нецензурною лексикою.
Висновок суду про те, що я на вулиці висловлювався нецензурною лексикою на адресу суду не доведений і заперечується свідками Дудченко О. Д., Горобченком М. М. та Божко О. С..
Свідок Марченко В. І. стверджував, що я висловлювався нецензурно саме розмовляючи з Дудченко О. Д., Горобченком М. М. та Божко О. С., тож саме вони б чули таке, та вони заперечили те, що я висловлювався нецензурною лексикою.
Суд не об’єктивно не взяв до уваги свідчення цих свідків.
Суд необґрунтовано відхилив клопотання мого захисника про призначення судово-психіатричної експертизи, щодо вияснення чи був я в осудному стані. Захисник надав суду оригінал та ксерокопію довідки спеціалізованої психіатричної МСЕК про встановлення мені 2 групи інвалідності. Суд обґрунтував відмову суду у призначенні судово-психіатричної експертизи тим, що довідка спеціалізованої психіатричної МСЕК про встановлення 2 групи інвалідності не є документом, що свідчить про психічне захворювання. Таке свідчить про необ’єктивність суду при розгляді справи і є підставою для скасування оскаржуваної мною постанови суду.
Суд визнав доведеними факти моєї неповаги до суду, які справді недоведені.
Роз’яснення суду про те, що постанова не підлягає оскарженню не обґрунтована законом і суперечить КУпАП.
Прошу скасувати постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2010 року прийняту у справі про адміністративне правопорушення №3-3280/2010 р. і закрити справу за відсутністю факту і складу правопорушення.
Додаток: Ксерокопія сторінок 1, 427, 428 Науково-практичного коментара КУпАП.
