У що "переплавляють" таланти України
Світлана НЕДІЛЬКО
ТАЛАНТ Є, А ТАЛАНУ НЕМА
(ЯВ: або - "У що переплавляють таланти України". Окрім того див. публікацію на сайті ВГОРУ "Фрагмент Коментарів Добродія до «Велесової Книги»", в якій значення "пісні-слова" розглядається з дещо іншого кута зору.)
Індустрія розваг сьогодні – це надприбуткова справа. Зрозуміло, чому – бо ми надто полюбляємо проводити своє життя у розвагах. Нічого не вдієш, – так нас виховують вдома, у школі, засоби масової інформації.
Індустрія розваг сьогодні – це надприбуткова справа. Зрозуміло, чому – бо ми надто полюбляємо проводити своє життя у розвагах. Нічого не вдієш, – так нас виховують вдома, у школі, засоби масової інформації.
Та як же сумно жити у світі, де люди здебільшого тільки те й роблять, що розважаються, тобто паразитують! І ми живемо, а точніше, потихеньку тонемо у тім морі розваг, наповненому великою кількістю псевдокультурного мотлоху, який вважається мірилом «цивілізованості».
Кому-кому, а от телемагнатам вихований в дусі жадоби розваг натовп, сам того не помічаючи, приносить надприбутки. Нам приємно, а їм ще й гроші капають (тисячі та мільйони). Тож не дивно, що телевізійники із шкіри лізуть, аби придумати таке надзвичайне шоу, яке, немов магніт, притягувало б погляди мільйонів. Вся прикрість у тому, що різноманітні шоу, які стали характерною особливістю нашого життя, мають не лише бізнесове, а й ідеологічне підґрунтя.
Візьмімо для прикладу нове шоу під назвою «X-фактор», хвилі якого нещодавно прокотилися Україною та захопили мільйони українців. Авжеж, приємно спостерігати, який талановитий твій народ? Приємно усвідомлювати, – як його не нищили, а він оживає знову талантами молодих українців! Завершальні акорди цього дійства припали саме на Різдвяні свята. Очевидно, не випадково: все робилося для того, щоб українці не згадали своїх давніх колядок, які тисячоліттями підпирають Українське Небо, а занурилися у сумнівної якості атмосферу масової чужоземної культури. Беззаперечно талановите шоу проходило на одному з національних телеканалів – «СТБ». Вся Україна пишалася тим, що стільки непересічних талантів виростила наша земля! На час передачі, що йшла по суботах, пів України у напрузі були прикуті до телеекранів. Кожен болів за свого фаворита, надсилаючи sms-ки.
Особливість цього шоу визначав саме жанр пісні. Яка благодатна для нашого краю тема! Відомо ж бо, що світова спільнота визнала нашу народну пісню як планетарний феномен. Світова спільнота, ...але не ми... – у цьому «модному» українському шоу українській пісні місця майже не знайшлося. Вона як сирота чи брудна жебрачка простояла лише на порозі цього свята пісні, до залу її не впустили...
Мету новоспеченого шоу не раз впродовж усього дійства проголошувала його ведуча українська діва-красуня Оксана Марченко. Вона зазначала, що цей проект створено з благородною метою – відкривати таланти молодих українців, аби вони могли себе якнайповніше проявити.
О, яке благородне поривання! Та скільки в нашій історії талантів, які, розквітнувши в Україні або навіть не встигнувши випустити пуп'янка, перекуповувалися чи силоміць вивозилися на простори сусідніх та заморських держав! Згадаймо ж представників тої ж таки елітної професії - співаків: Юрій Гуляєв, Дмитро Кобзон, Людмила Гурченко, Валерій Меладзе, Лариса Доліна, Ігор Крутиц, Лоліта, Наташа Коро-льова, Йолка, Лев Лещенко, Софія Ротару, Тетяна Овсієнко, Анжеліка Варум. Всі вони мають українське походження, а то й кров... Та кого це тішить? Вони, здебільшого, – російські зірки, а не українські.
І цього разу на сцену псевдо-українського шоу «Х-фактор» виходили молоді українці, які чи то на догоду своїм продюсерам, чи з особистої нелюбові ігнорували материнську мову 47-мільионного народу (головного судді, – як щоразу підкреслювала ведуча), який їх оцінював. їх, молодих яскравих талантів, було стільки – як зірок на небі. Проте найперше впадало в око, що ці юні люди, нажаль, не мали патріотизму, національної гідності і впевненості: за кадром та й у кадрі, спілкуючись з членами журі, вони навіть не наважувалися розмов¬ляти рідною мовою. Із того, що у них було українське, – це хіба-що прізвища: Кривошапко, Ткаченко, Рак, Стасюк... Лише декілька із кількасот учасників виявили нормальну гідну щодо цього пове¬дінку, наприклад, тернопільчанка Ірина Борисюк...
Що вже казати про оголошені номінації шоу, зокрема, такі: романс (звучав лише російський), пісні з репертуару росіянки Алли Пугачової, російськомовного українського грузина талановитого композитора Костянтина Меладзе..., Американська та англійська попмузика.
Гірко було усвідомлювати, що все те діється в Україні і начебто для українців. Та нічого українського, окрім витонченої Оксани Марченко, аристократичного Ігоря Кондратюка та чарівної Ірини Борисюк там не було. А жаль...
Чи можете ви уявити собі, що у Англіїї на «Х-факторі» співали б французькою, у Росії – по-татарськи, у Китаї – пояпонськи, в Ізраїлі – по-арабськи? А от у нас в Україні на 20-ій річниці незалежності такий парадокс виявляється можливим! То правду треба казати: цей шоу-проект був не національним і не українським. Це був гарний, але антиукраїнський проект. ...Чим довше доводилося дивитися шоу, тим частіше приходило усвідомлення: ця грандіозна та яскрава розвага діялася на нашій, не своїй землі. Так, вражала непатріотичність українців, їхнє схиляння лише перед взірцями масової культури інших народів, відсутність бажання розкривати та вивищувати своє в царині пісенної культури. Якби було не так, то принаймні в половині з номінацій обов'язково оголосили б українську народну пісню або український романс, або пісні з репертуару Софії Ротару, Анатолія Соловяненка, композитора Івасюка, Вадима Крищенка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Іво Бобула, та іншу сучасну українську естраду... До суддівського журі запросили б Олександра Пономарьова, Юрія Рибчинського, Святослава Вакарчука... Зрештою, хіба мало у нас талановитих співаків, композиторів, продюсерів?! Та ні, шоу зігнорувало українськими митцями та пісенними явищами і по-рабськи плазувало перед естрадною культурою сусідніх і дальніх держав, ріжучи вухо пересічному українському глядачеві незрозумілими текстами іноземних мов. Якось фальшиво виглядали пісні, які співали українські номінанти для їх оцінки українською публікою на всіх мовах, окрім української. Вони бігали по сцені, страждали, плакали, сміялися. А ми, не розуміючи слів, не розуміли, чого вони так розпинаються. І нам, як іноземцям у закордонних країнах, подекуди продюсери поблажливо переказували зміст виконуваних пісень. Звичайно мені дехто заперечить, що: «у нас немає таких видатних українських пісенних творів, які не соромно виконувати на шоу такого рівня». Відповім: «По-перше, – відкрийте очі – вони є! А по-друге, – їх і не буде, коли не будемо популяризувати своє!» Подив дещо викликав і склад журі українського «Х-фактору»: російський музичний критик шоумен Сергій Сосєдов, безперечно освічений, аристократичний та цікавий як особистість, народжена в Україні, але «розкручена» в Росії популярна російська співачка Иолка, російська поп-зірка Сірьога з Білорусії і нарешті український шоумен Ігор Кондратюк. Як бачимо, – троє проти одного! Так і хочеться запитати: «а що своїх запросити слабо?»
Хтось зауважить, що нічого поганого в цьому немає, мовляв, головне – рзважати народ, щоб йому було цікаво й весело, а журі з сусідньої держави нічого поганого нам не принесе, бо ми живемо всі, як кажуть, по-сусідськи – пліч-о-пліч. Та чи росіяни та білоруси популяризують наших продюсерів так рясно по півроку щотижня, чи чуємо на їх естраді українські пісні? Ні, кожна з тих країн творить свою національну культуру.
Жалюгідний виняток становить лише Україна...
На жаль, не всім вистачає розуміння, що під вивіскою розваг, попри найкращі бажання авторів проекту, приховалися ворожі нашій державі ідеологічні мотиви. У випадку згаданого, безперечно талановито відтвореного, шоу мимоволі прочитується така теза: Україна - це другосортна держава, яка навіть і пісень своїх не має, а мусить позичати по сусідах. У такий спосіб зомбується підсвідо¬мість юних людей, відбувається руйнація національного коріння українців.
На жаль і самі зірки, що спалах¬ують на українському небосхилі та викохуються мільйонами україн¬ських фанатів, поступово забува¬ють про свій народ, що запустив їх на пісенний Олімп. Згодом, бажа¬ючи ставати людьми Світу, вони слугують вивищенню чужих пісен¬них культур, а не своєї, співають для англомовних та іншомовних слухачів, ігноруючи українських (ті ж бо більше платять). Так було у всі історичні часи, коли Україна була колонією різних імперій.
Згадаймо долю композитора Глинки, Максима Березовського, Артемія Веделя та багатьох менш відомих талантів, що вивозилися з України для усолодження слуху і м п е р а т о р с ь к о г о д в о р у Так є і нині... Україна має таланти, та їй з ними чомусь не таланить... не хочуть розвивати українську поп музику ні Ірина Білик, ні Ані Лорак, ні Таїсія Повалій, ні Наталка Могилевська та «іже с німі»...
Отже маємо те, що маємо: лише деякі учасники шоу спілкувалися українською мовою. Наприклад, Ірина Борисюк. Ця дівчина – о, дивина! – виконала українську народну пісню «Ніч яка місячна». По одній українській пісні заспівали Марія Рак і Тетяна Зотова. І все... Більше Україною на українському «Х-факторі» і не пахло. Це ж треба так зневажати власний народ!!!
А реорlе «схавав», що вкотре українське принижують... Самі ж себе і принижуємо...
Пригадується, як у схожому шоу «Україна має талант» одного хлопця, вбраного в національну українську вишиванку, примусили співати російський романс. Нічого такого тут, здавалося б немає. Це просто показова деталь!
За цими начебто незначними фактами прочитується поблажливо-зверхнє ставлення творців шоу до пісенної культури нашого народу та й до його молодих представників. Неозброєним оком було видно і нашу покірність, і схиляння перед іноземним та, зрештою, поступливість і відсутність національної гідності.
Отак – на тлі кількагодинного шоу на іноземних мовах – Україна святкувала чергове Різдво. Та нині варто говорити про те, що впродовж тих годин відбувалася не розвага, а йшов невидимий бій за молоді душі.
...Коли вуха втомилися слухати пісенне сміття, пригадалися інші пісні, які становлять особливий пласт пісенної культури України, їх у 20-30-ті роки минулого століття масово співала молодь. Це були своєрідні бардовські твори, які від юного покоління захисників народу перейшли в уста всіх українців. Ними, можна сказати, заспівувались
У одній із згаданих пісень є, зокрема, такі слова: «Кому люба чорна пітьма, а нам – ясний день».
Зрозуміло, що творчість молодого покоління початку XX століття, яке дружними лавами стало на захист української ідеї, прцювало на ясний день для України. Ці пісні й нині творять український дух, зміцнюють його. А що для завтрашнього дня Україні дасть теперішнє покоління, чий смак формується українським за назвою, але чужим за наповненням телебаченням та радіо? Що заспіває прийдешнім поколінням українців той співак, що вихований у іноземній, космополітичній атмосфері порожнього за змістом чужомовного шлягера?
Світлана НЕДІЛЬКО
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.
